— Селище… Тишка. Рідненська область.
…Хлопчиськів було троє. Дівчаток — четверо; п’ята навколішках, бо її руда коса загорнута допереду безжальними дитячими руками.
— Це родимка.
— Дурна! Це відьмачий знак! У родимці волосинки мають бути, а тута нема!
— Дай подивлюся… Дай!
— Гади, — схлипнула руда. — Свині недорізані…
Косу смиконули. Дівчинка різко втягнула в себе повітря, але не зронила ні звуку.
Сукню на її спині розстебнули до пояса. Коротеньку нижню сорочку задрали.
— Знак, коли вогнем… так не боляче, — повідомив молодший з хлопців.
— Свині собачі…
— Заткайся, відьмо… Це ось він?
— Ні, це синець. Знак — біля лопатки.
— Ух ти…
Чигиркнув сірник; дівчинка зойкнула і вдарила мучителів ногами…
Івга стріпнулася.
— От бидло, — сказав Інквізитор.
Дівчина намагалася втамувати дихання. Вона забула, забула і не згадувала, а тепер бачила і зламаний ящик на задньому дворі школи… З одним цвяхом. І траву під їхніми черевичками. І холодну землю під щокою.
— А правда… про знак?
— Що — знак? Може бути, може не бути… Багато дівчаток народжуються з позначками на тілі. Коли лишається на ціле життя — родимка. Коли зникає десь у період статевого визрівання… Зникла?
— Так.
— Знак. Вторинна ознака відьомства. Буває.
Івга мовчала. Рука на голові її була несподівано приємна. Боялася ворухнутись, аби не скинути її. Аби не подумав, що заважає…
— Ви…
Вона не знала, як його називати — дотепер Івзі вдавалось уникати прямих звертань.
— …знаєте, я боюся… себе. Того, що всередині… сидить. Розумієте?
Долоня перебралася їй на чоло:
— Нічого в тобі не сидить, дівчинко. Твоя МОЖЛИВА доля — це ти, ти сама. Не схочеш бути «діючою», не будеш.
— Направду?..
Клавдій кивнув. Івга зібралася на силі:
— Відьми… я розумію. Звідки така… Чому ненавидять їх… НАС. За що…
— Поки я поруч, ніхто тобі не зашкодить.
— Д…я…кую…
Минула хвилина її гарячої та гарячкової подяки, і руда засоромилась. Відсторонилася:
— Я… нічого?
— Нічого… Я розумію. Що далі?
У класної керівнички було тонке, нервове обличчя:
— Зрозумій, Івго Лис. Ніхто з нас не бажає бачити в школі цих… З Інквізиторської комісії у справах неповнолітніх. Навіщо зволікати. Тобі ж надсилали запрошення… Двічі, здається?
— Я не відьма. Вони брешуть.
— Тим більше ти повинна відвідати. Мені також неприємно вислуховувати від директора. А йому від…
— Я не відьма! Чого вам усім од мене треба!..
— Не грубіянь!
— Я не груба… не грубіяню. Я невинна!
— Хто тебе звинувачує? Коли хто хворий, наприклад, на заразну хворобу, його ставлять на облік у диспансері…
— Я не заразна!
У порожньому класі дзиґотіла муха. Билася у скло, і дивно було, як таке маленьке тільце спричиняється до такого голосного шуму…
— А потім?..
— Увечері я пішла. У Рідну. До тітки.
До рідної тітки… У Рідну до рідних. І по тиші. Рівно, як і по затишку.
У напівтемному підвальчику було сизо від диму. Якась дівчина рюмала в куті, і тремтіла в її руках тека з розв’язаними мотузочками; до стенду неможливо було проштовхнутись. Пахло потом, парфумами… Але найбільше — тютюном.
— Гей, руденька… Тебе взяли? — спитав хлопець із засмаглим вилицюватим обличчям. — Прийняли тебе?
Руде дівча здригнулось. З певного часу воно сіпалося від окликів.
— Не можу… пробитись.
— Така слабенька? — здивувався вилицюватий. — Давай я… Як прізвище? Лис?
Івга кивнула.
Внизу, біля входу, хтось сварився. Зверху, на гвинтових сходах, стояв ставний юнак у білому… Отримував задоволення від вивищення над іншими.
— Гей, Лис! З тебе пляшка — танцюй!
Дівчинка не вірила.
Узяли… Ясно, що взяли. Івга нарозхват.
Десь нагорі відчинилися скляні двері. Гладкий чоловік з портфелем передав юнакові на сходах білий аркуш, і той прочитав уголос:
— Увага, інформація… Студентам першого курсу звертатися з приводу гуртожитків. Військовозобов’язаним з’явитись у контору п’ять. Студенткам-відьмам — до директора і мати з собою свідоцтва про облік з окружного управління Інквізиції.
— Відьом приймають, — злісно сказало зарюмсане дівчисько з папкою, — знаємо ми…
На неї поглянули зі співчутливим презирством.
Тому, що відьом насправді не приймають НІКУДИ.
— Не вигадуй. Вони не мають деяких громадянських прав — але не права на професію…