Капітан на хвилину сторопів — але заперечити не наважився.
«Питання: чи не рідниться майстерність Інквізитора з мистецтвом чаклуна? Сила відьми — від її сутности, відьма не може бути іншою… Але якого роду та сила, що загнуздує добродійок моїх, які не відають вузди?
Кажуть, знаки, якими брати мої Інквізитори пригнічують шановних добродійок, не що інше, як чаклунство, що Інквізитори підкорюють собі силою магії… Я мовчу.
Чаклуни, я гадаю, непотрібні диваки. Вони стверджують, наче здобувають знання — але їхнє знання лише пил на стільниці непізнаного. Їхні заклинання діють однаково на кажанів і вивірок, людей і відьом; уміння їхнє буває вишуканим, вражає уяву — і тільки. Який сенс у лиликові, що підносить вино, — гірко дивитися на страждання тварини. Ще ніхто з тих, які звуть себе чаклунами, не змолодив старого і не повернув хвойді цноти.
Гаряча вода в сулії, що гріла мої ноги, вистигла — потрібно розпорядитися, аби сулію замінили. Цієї зими ніщо не рятує від морозу. А в мене так ниють суглоби, і лікарі цьому не зарадять.
Кажуть, у чаклунів не болять суглоби. Вони взагалі ніколи не хворіють — і здоровими лягають до труни. Образливо вмирати здоровим. Але ще гірше — жити в недузі. Тож, коли я, Інквізитор Віжни — чаклун, навіщо мені лікарські хитрощі?..
Отже, вміння Інквізитора — не магія? Але що таке ті тенета, якими вловлюємо ми відьом, і чому не діють вони на інших?
Кажуть, Інквізитор владний не тільки над відьмою, але над будь-якою людиною також? Так, скажу я — як владна кожна людина, сповнена внутрішньої снаги… немає таємниці у владі Інквізитора; він чинить це без допомоги своєї сили — самою лише волею. Але для створення інквізиторського знаку дізнання однієї волі замало.
І я питаю себе, сумуючи біля вогню: але ж відьми також творять знаки? Що, коли сила Інквізитора — лише віддзеркалення відьомської, і дана нам супроти них для того, аби світ тривав?»
Івга відклала книгу.
Світ тривав; за вікном розвиднювалося. І про зустріч з Назаром можна було сказати — сьогодні.
А здавалося — є речі, яких бути не може.
Він ішов за Костою, блискучим оперативником; може, саме тому його увага виявилася ледь притупленою. Та може, все це просто перевищувало його бездоганну реакцію.
Коста зупинився. Почав піднімати руку, наче бажаючи захиститись — і повільно повалився на бік.
І тоді Клавдій відчув також.
Відьма була тут. Нікуди не пішла.
Силует у мареві — вона зробила себе недосяжною для їхнього сприйняття. У мить удару, що вразив Косту, Клавдій побачив її — тільки очима, бо чуття його ще знетямлено мовчало.
Смерть погані.
Жінка сміється. Колисає на руках сірий шалик, як немовля. Ось він, жахливий сон, що повторюється з ночі в ніч — зустріч із відьмою, яка перевищує його силою.
Але це не все. Що за неприродний жест — колисати шалик…
«Наша мати — нероджена мати».
Знову сміх.
Ні, це не втеча, вона була впевнена, що Клавдій не переслідуватиме. Шалик упав на паркет поруч з нерухомим Костою.
— Аніруш!!
Він не порушив мовчанки, але вона добре почула його. Напівобернулася, зблискуючи зубами.
Він ударив.
Удар міг звалити з ніг десяток відьом — але ця лише ширше посміхнулась; хоча захист її він прорвав і тепер міг учувати її.
Але не кваліфікувати.
Щит? Воїн?
— Стояти, тварюко!
Наскрізна діра. «Колодязь» бездна.
Світанок.
Вона бігла, ледь торкаючись асфальту босими стопами; Клавдій кинувся до машини, де розгублений водій ніяк не міг запустити двигун. Клавдій виштовхнув його з-за керма і напружився, вириваючи тупе залізо з-під чужої волі; двоє хлопців на задньому сидінні, схожі, мов близнюки, однаковим рухом вивели в повітрі познаку Пса. Він відчув їхню слабку, але підтримку.
Відьма бігла серединою вулиці, і стопи її не втрачали сніжної білости. Він зіб’є її. Коли не вдасться схопити.
Машина не бажала коритись. Клавдій смикав кермо, оминаючи стовпи й огорожі, а відьма рухалася легко, немов граючись, і відстань між ними не скорочувалась.
«Тоді прийде вона, жахливе породження ворожих людині сил… І хаОС, який жалить випадково і наосліп, перетвориться на цілеспрямовану армію безжальних ОС».
Прийшла?
Збити на асфальт цю тендітну постать стриптизерки, яка підтанцьовує на бігу, — розчавити гадючу голову, урвати весь жах останніх тижнів.