Клавдій поглянув чужими очима на себе, який іде з Івгою під руку. Дивне враження… При бажанні можна побачити і «кохання», і «козир у рукаві».
— Інакше кажучи, — повільно вимовив він, — ви підозрюєте мене всього-на-всього в… зраді?
Щось таке щире здригнулося у його голосі — навіть герцоґ зніяковів:
— Ні, що ви, Клаве… Я поставив вас до відома. Що доводить мою довіру до вас як до керівника важливого відомства.
Відомство відьомства…
— Інквізиція не відомство, — похмуро поглянув на герцоґа Клавдій. — Вона — Імперія, вона сама по собі. Зізнайтеся, ваша світлосте — ви були страшенно засмучені, коли її очолив саме я.
Герцоґ подивився на свою руку з цигаркою.
— Пане Старже. Яка різниця… ТЕПЕР?
— Хіба ніякої? — здивувався Клавдій.
— Вам мариться змова. Так, певний час я докладав певних зусиль… але не тепер, коли…
Напружені погляди. Першим відвів очі Клавдій.
— Добре. Відвертість за відвертість. Ця жінка — відьма з загостреним сприйняттям. Я використовую її в роботі. Вона була нареченою сина мого друга, і тому я вважав за необхідне… трохи допомогти їй. Це все; щодо матки, будь-який експерт підтвердить вам — майбутня сутність відьми не встановлюється до обряду ініціації. Більше того, у перші години після цього вона перебуває в «плаваючому» стані — робоча відьма може дорости до воїна. З тієї ж Івги з її надзвичайною чутливістю може вийти найординарніша відьма з мілким «колодязем»… Притому я зроблю все можливе, аби вона ніколи не ініціювалася, а мої почуття — навіть кохання, за визначенням ваших інформаторів, ніколи не вплинуть на мої вчинки. Це я можу вам ґарантувати; я сказав усе, що ви хотіли почути?
— Дякую, — повільно озвався герцоґ. — Дякую… Ваші жінки — ваша особиста справа. Ваші методи роботи… також. Тепер скажіть мені — що відбувається?
Клавдій зручно відхилився на спинку крісла. Він говорив п’ятнадцять хвилин, й очі герцоґа потроху набували колишньої хватки. Клавдію здавалося: у череп йому вгвинчуються два сталевих шурупи.
— Дякую за урок альтернативної історії, — пробурмотів герцоґ, коли Клавдій закінчив. — П’ять неврожайних років поспіль, чума і голод — це, звичайно, приписують відьмам. Але хто винен у тій смуті чотиристарічної давнини, державній зраді, кривавому розбрату між наступниками герцоґського престолу?
— Списати на відьом усі людські гріхи… Хоча ненавиджу відьом, але відчуваю до них щось на зразок споріднености. Вони не чужі мені. Це професійне; князьки догоджали своїй гордині. А відьми просто коряться своїй природі.
В очах герцоґа стояв подив.
— Минуло чотириста років… І до них знову прийшла матка.
Останні слова Клавдія зависли під стелею. Як дим. Як вирок у залі суду. Герцоґ нервово смикнув відвислою щокою:
— Гуманісти… сволота. Догрались. Відьмолюбство, щоб його…
Клавдій відчував себе боксером важкої ваги, чий суперник — пір’їнка.
— Були спроби і «варіанту-нуль». Відьом не меншало, зате життя людей робилося нестерпним. Одноманітність, жорстокий режим, вічний страх. Унаслідок — ще більше крови…
— І?..
— Безглуздо докоряти собі в «гуманізмі». Ми йшли єдиним правильним шляхом… А матку треба знищити.
— Вона на нашій території?
— Традиційно. Пам’яті Атрика Оля.
Знову мовчання. Не цікаве. Без напруги. Раунд завершився вже давно.
— І ви знаєте, як… він це вчинив?
Клавдій завагався. «Так» — брехня… «Ні» — тактична помилка.
Герцоґ пожував губами:
— Ходив на неї зі срібним ножиком? Чи не з отим, що у вас на стіні?
На стіні, праворуч од входу, і справді висів срібний кинджал, який урвав низку злочинів відьми з Одниці. На стадіоні… «Багато… м’яса…»
— Ймовірно, йому вдалося знайти її нервові центри. І нанести влучний удар. За допомогою архаїчного рупор-заклинання.
— Архаїчно…
— Що?
— Рупор… це добре. Але відтоді пройшло чотириста років…
Клавдій утомився. Страх герцоґа не зменшився, але зробився куди виразнішим.
— Я далекий од паніки, Старже. Але… В сучасної армії є засоби трохи ефективніші за… «традиційні надбання». Я вам дам… це виглядає, як телефонна трубка. Допуском буде відбиток вашого пальця у поєднанні з кодом; Вам потрібно буде тільки ввести координати і час. Знайдіть свою матку якнайшвидше, поки наші злякані сусіди не закидали нас бомбами. І добре було б, якби це не був населений пункт. Розумієте?
— Не розумію.
— Розумієте, чого вже там… Можливо, це й образливо, але Інквізиція в нашому світі — не найпотужніша сила. Ядерний вибух у потрібному місці в потрібний час… звісно, це в останню чергу. Спочатку випробуйте свої заколення і заклинання.