Вона гортала сторінку за сторінкою.
«Культурологічний прошарок… у взаємовідносинах з релігією…»
Із зошита випав згорнутий удвоє аркуш. Івга підібрала, він розгорнувся в руці — почерк докорінно відрізнявся від «ліцеїстки Докії Старх»:
«Не в нижній кав’ярні, а в новій, о тринадцятій тридцять, я тобі намалював, як пройти…»
Нескладне креслення.
«…Дюночко, кожна хвилинка твого дорогоцінного запізнення — цвяшок мені, сама розумієш, у яке місце. Втечи з пари. Вічно твій — я».
Івга облизала губи. Вона тремтіла так, наче пробралася у заборонене — але замість того, аби сховати зошит, вона перегорнула кілька сторінок наперед. Новий аркуш — з учнівського записника:
«Дюнонько, не дуйся, я не винен. Люблю тебе. Не гнівайся. Клав.»
Івга закрила зошит. Застебнула іржаві кнопки. Метушливо запхнула теку на місце. Клацнула залізною ручкою — і цієї миті почула обертання ключа.
Клавдій заснув у кріслі. Івга ввійшла з гарячим чаєм — і нерішуче зупинилась.
Як не щастить чаю. Ніколи його не випивають. Ніколи. Навіщо тільки готують?
Руки Клавдія спочивали на бильцях. На обличчі така нескінченна втома, що вона відчула себе маленькою дівчинкою.
«Мені б твої проблеми, Івго…»
Поставила тацю на столик, підійшла та сіла на підлогу біля крісла.
Ну ось, а вона хотіла йому сказати… Утім, усе на краще. Сказати можна і зараз. Навіть краще — нехай не чує.
— Клавдію… Клаве…
Десь там, далеко, спали білі гуси. І бачили вві сні, як добряче скубуть Великого Інквізитора.
— Клаве…
Взяла важку руку. Її можна було безкарно тримати в долонях.
— Вибачте мені, будь ласка. Я би так хотіла… Але не можна. Це… так не буває. Все, чого я хочу — ніколи не буває… Пробачте мені…
Підвелась.
І Назар також спав. І не прокинувся.
Нечутно вийшла у вітальню, витягнула з-за вішака свою давно спаковану сумку.
«Не хотілося б завдавати вам клопоту — але я не можу в неволі. Не можу…»
Клавдій сторожко реаґує на клацання замку, але вона блокувала заскочку.
«Мені не хотілося б… Але я, здається, скоро буду тягарем для вас… я чужа, випадкова, мені слід бути байдужою — але байдужою бути я ніяк не можу».
Дощ. Як тоді, коли сиділа тут під дверима.
«Клавдію… ну що мені було робити?!!»
Місто мовчало.
Розділ 11
Місто було повне Інквізиторів. Івга відчувала їхню присутність кожною клітинкою, кожною порою своєї багатостраждальної шкіри. Люди їхали і йшли, з дітьми на плечах, валізами і рюкзаками; центр Віжни, завжди закритий для вантажівок, був заповнений ними, мов якесь фабричне передмістя. І всюди, всюди, всюди була Інквізиція.
До вокзалів не можна було підійти й близько; Івга швидко зрозуміла, що, коли вона відчуває Інквізитора, то за мить і він учуває її. Поки що її рятували натовпи — вона поринала в метушню переляканих людей; на вулицях, де на тисячу біженців — один Інквізитор, їй удавалося вислизнути від переслідувачів. Вона здалеку відчувала наближення патрулів і кидалася у протилежний бік… Однак наближався вечір, а з ним — комендантська година. Патрулів дедалі більшало, схованок — меншало; підворіття були геть ненадійним сховком, двері під’їздів наїжачувалися кодовими замками — та й що там робити, на горищі? Інквізитор-шукач учуває за багато метрів і крізь цегляні стіни. Рухатися, рухатися, бігти…
Вона тікала.
Вона мала попастись. Невідомо звідки з’явилася інквізиторська машина, перерізала шлях, і дівчина відчула владний наказ — стояти. Паралізована, підкорена і безпорадна, вона тулилася до стіни. У роті — залізний присмак.
Можливо — крови. Можливо — страху; їй видавалося — білими лисячими зубами вона гризе іржаву колодку своєї клітки.
Ніхто ніколи не дізнається, чого вартував йому цей спокій.
Він відчував погляди. Потилицею, спиною; всі, хто зібралися тут, знали — що Великий Інквізитор особисто впустив відьму. Він зрадив професійний кодекс, дав притулок одвічному ворогові, а потім дозволив обкрутити себе круг пальця. Знали, мовчали і чекали від нього вчинків.
Клавдій сів. Обвів їх важким, зненависним поглядом.
Вар Танас, його суперник. Чекає реваншу.
Нервовий Мавин, споборник. Думає, чи не перекинутися до опозиції.
Тома. Готовий кинутися. Без страху і жалю.
Блідий куратор Корди, зовсім дезорієнтований. Опустив руки.