«Я пройду… Зберегти б пам’ять. Поки що я все пам’ятаю. Хто я, де жила, кого любила. Пам’ять…»
«…матері…»
Вона стогнала від приниження. Відчувала себе все більш ницою, нікчемною істотою. Грудкою бруду…
«Клаве, я вас ніколи не побачу».
«Що…»
«…Ніколи. Ні, не треба мене пам’ятати, забудьте…»
«…ти…»
У неї підламалися коліна. Вона впала, чіпляючися за змія. Страшне чекання хтозна-чого.
Пласка голова хитнулась:
«Тепер я тебе вкушу».
«Ні!»
«Час помирати — помри без страху»
Івга закричала. Розчахнулася зміїна паща…
Саме цієї миті на дівчинку вилетів з імли чорний потяг.
Волосина під ногами старої урвалась.
Тріснула крига під утомленою жінкою.
Івга відчула вбивчі ікла у своєму тілі, хотіла заплакати, але не змогла: просто померла.
Смерть її була чорною рівниною з темно-червоними горами на обрії. А над ними — небо — також червоне, мов розпечене вугілля.
А потім — нічого.
«Прийде час воскресати — воскресайте».
І вона ожила.
Відьма…
«Пам’ятаю?»
Підошви так само зіслизають зі слизького змія. Вільга…
«Я — ще я? Я… пам’ятаю?!»
Івга…
Кінець шляху.
— ХаОС не вічний. Візьміть свічки, сестри, завершимо ж обряд, як велить нам наша нероджена матір.
… до нього з усієї сили.
І стара, і дівчинка, і дама; першою закінчила шлях дівчинка, за нею — дама, через хвилину — стара. Тільки Івга ніяк не могла.
«Я лишаюся собою. Але ж обряд майже завершено. Я марно боялася, я зберегла…»
Біль. Удар. Судома зміїним тілом.
— Всім стояти! Інквізиція!
— Сестро, вперед! Заверш!
— Стояти!
Червоні гори впали.
«Отже, все…»
Все зникло.
Повернулося ніщо.
Він із силою опустив на стіл судомно стиснутий п’ястук. Оратор — Тома з Альтиці — був уражений його нестриманістю; вирішив, дурненький, що реакція Великого Інквізитора викликана його звинуваченнями. Коли б ти тільки знав, Томо… Клавдій осміхнувся, мовчки вибачаючись.
Дурень. Підібрав перлину, кинув до непотрібу і загубив нарешті…
Цікаво, хто з них знає про його останнє розпорядження. Усім оперативним групам і патрулям наказано — виловлених РУДИХ відьом особисто доправляти до Великого Інквізитора. Бо Відьма-матка обов’язково має бути рудою…
Як він радів цій своїй вигадці. І як же ж непевно, ненадійно виглядає це тепер. Хіба що дисципліна — останнє, що знищить загальний розпад.
Розпад.
Ядерний вибух у кишені.
Сьогодні йому привезли одну. Фарбовану. З неглибоким «колодязем», але безтямно люту; перед стратою вона так і сипала пророцтвами про кінець світу та матку.
Клавдій лише тепер помітив, що в кабінеті запанувала тиша. Всі дивляться на нього. Зловтішно. Стурбовано. Співчутливо. Запитально. Лише Викол — байдуже.
Чого їм? А, відречення. Зараз він мусить підвестись і вимовити формулу про відставку. Однаково, чому.
Він підвівся.
Федора подивилася йому в очі. Гірко. «Як ти міг?!»
— Панове… Я уважно вислухав ваші доповіді.
Нічого собі — доповіді…
— Власне, саме так і повинні йти справи у зв’язку з пришестям матки… нещодавно я мав розмову про це. З його світлістю.
Дуже цікаво.
— Герцоґ повністю погодився з моїм планом дій… Що засвідчує цей ось папір.
Він витягнув копію документу.
— Коли не заперечуєте, я прочитаю: «Ми, герцоґ Віжни Стефаній Сьомий, повністю підтримуємо генеральний план Великого Інквізитора Віжни Клавдія Старжа. Тому ми оголошуємо мораторій на кадрові перебудови у верхніх ланках Інквізиції, конкретно — на зміщення з посади Великого Інквізитора. Термін мораторію визначатиметься успіхами протидії активності відьом.»
Він не дивився — дав можливість слухачам оволодіти собою. Не дивився на їхнє збентеження, їхні безпорадність і страх.
Влада завжди бажала підкорити собі Інквізицію. Усі Великі Інквізитори протистояли цьому бажанню. А ЦЕЙ використовує його на свою користь.
Тепер ВІН ніколи не відмиється. Або перемога — або трибунал.
Він підняв очі.
Тома набув такого нездорового кольору, що Клавдій схвилювався. Люди такої комплекції наражаються на велику небезпеку… удару.
— Ну, ти даєш, — голосно здивувався Викол. — Все, панове, отримали своє… До роботи. Матку ловити.
Тома мовчав.
— Це вам так не минеться, Старже, — це Вар Танас. — Ви зрадили Інквізицію.
Клавдію хотілося вихлюпнути роздратування, неспокій і тугу. І з якоюсь мінімальною користю, або хоч із задоволенням.