— Не бозна-яке протистояння, еге ж? — сказав я. — Передова нейрохімія проти кількасотлітньої шарійської біомеханіки.
Безвільне обличчя Заріза, виготовлене з силікоплоті, широко всміхнулося.
— Ну, це залежатиме від борців. Мені казали, що до системи «Хумало» звикають не одразу, а якщо чесно, то найкращий чохол перемагає не завжди. Річ тут радше у психології. Витривалості, стійкості до болю…
— Дикості, — додала Ортега. — Відсутності емпатії.
— Щось таке, — погодився синтетик. — Звісно, тому це і стає захопливим. Лейтенанте, детективе, якби ви захотіли приїхати сьогодні, то я певен, що зможу відшукати для вас парочку незайнятих місць позаду.
— Ти будеш коментувати, — припустив я, вже чуючи, як безліч слів про характеристики, які вживав Заріз, вилітають з гучномовця, бачачи, як арену для вбивств заливає сфокусоване біле світло, чуючи рев і шал натовпу на затемнених трибунах і відчуваючи запах поту та жадоби крові.
— Авжеж, буду, — оздоблені логотипами очі Заріза примружилися. — Ви ж не так довго були відсутні.
— Ми будемо шукати ті бомби? — голосно запитала Ортеґа.
Ми понад годину обходили сховище в пошуках уявних бомб, тим часом як Заріз стежив за нами з погано прихованою веселістю. Згори на нас дивилися зі своїх скляних утроб із зеленим світлом два чохли, яким судилося вбивати на арені, і, хоч очі в них були заплющені, а обличчя — сонні, їхня присутність гнітила.
Розділ двадцятий
Ортеґа висадила мене на Мішн-стрит, коли на місто опускався вечір. Під час польоту назад з бійкодрому вона була відсторонена й говорила дуже коротко, і я здогадався, що на неї починає діяти напруження: вона ж мусить нагадувати собі, що я — не Райкер. Але коли я виліз із катера та влаштував цілу комедію, обтрушуючи плечі, вона імпульсивно засміялася.
— Завтра не полишайте «Гендрікса», — попросила вона. — Я хочу, щоб ви поговорили з однією людиною, але влаштувати це вийде не одразу.
— Ясно.
Я повернувся, щоб піти.
— Ковачу.
Я обернувся. Вона витягнулася, дивлячись на мене з відчинених дверцят. Я поклав одну руку на підняту стулку дверей катера й подивився вниз. Запала досить тривала тиша, в якій я відчував, як моя кров мало-помалу починає насичуватись адреналіном.
— Що?
Вона повагалася ще секунду, а тоді сказала:
— Заріз щось там ховав, еге ж?
— Зважаючи на те, скільки він балакав, я сказав би, що так.
— Я так і думала, — вона квапливо потицяла в пульт керування, і дверцята почали опускатися назад. — До завтра.
Я провів поглядом катер, який здійнявся в небо, і зітхнув. Я був досить упевнений, що відкритий похід до Ортеґи був добрим ходом, але не чекав, що він буде таким проблемним. Хоч як довго вони з Райкером пробули разом, їхній взаємний потяг, напевно, був виснажливим. Я згадав, що десь читав, ніби найперші феромони потягу, що виникають між тілами, неначе проходять якесь шифрування залежно від того, як довго ці тіла перебувають одне від одного, і дедалі більше їх зближують. Судячи з усього, жоден з біохіміків, які давали про це інтерв’ю, насправді не розумів цього процесу, але в лабораторіях намагалися з ним пограти. Прискорення або припинення дії цього ефекту дало змішані результати, серед яких також були емпатин та його похідні.
Хімічні речовини. Я й досі приходив до тями після коктейлю Міріам і цього не потребував. Я цілком чітко сказав собі: це мені не потрібно.
Попереду, над головами розпорошених вечірніх пішоходів, я побачив величезного голографічного гітариста-шульгу біля «Гендрікса». Знову зітхнув і пішов.
Посередині кварталу повз мене, тримаючись бордюру, прокотився масивний автоматизований транспорт. Зовні він був дуже схожий на гусеничних роботів, які прибирали вулиці Міллспорта, тож, коли він порівнявся зі мною, я не звернув на нього уваги. Кілька секунд по тому мене накрило візуальними сигналами машини.
«…доми представляють доми представляють доми представляють доми представляють доми представляють доми представляють…»
Накладені один на одного голоси — чоловічі, жіночі — стогнали й бурмотіли. Це було схоже на хор посеред оргазму. Від цих зображень, що покривали широкий спектр сексуальних уподобань, було неможливо втекти. Вихор скороминущих сенсорних вражень.
«Справжні…»
«Без монтажу…»
«Повночуттєве відтво…»
«Індивідуалізоване…»
Неначе на доказ останнього, випадкові образи розвіялися, залишивши по собі потік гетеросексуальних комбінацій. Певно, мою реакцію на шквал варіантів відсканували та безпосередньо відправили до передавача. Дуже високі технології.