Потік закінчився телефонним номером, зазначеним блискучими цифрами, та ерегованим пенісом у руках жінки з довгим темним волоссям і усміхненими пурпуровими вустами. Вона дивилася в об’єктив. Я відчував її пальці.
«Голова у хмарах, — видихнула вона. — Ось воно як. Може, піднятися туди тобі й не по кишені, але це вже точно по кишені».
Її голова опустилася, а губи ковзнули вниз по пенісу. Це неначе відбувалося зі мною. Тоді довге чорне волосся звісилося з обох боків і закрило зображення. Повернувшись на вулицю, я хитався та блищав тонким шаром поту. Автопередавач погуркотів геть уздовж вулиці в мене за спиною, і деякі більш досвідчені пішоходи шпарко відскакували вбік, аби не потрапити в зону його покриття.
Я зрозумів, що можу з блискучою ясністю згадати той телефонний номер.
Піт, стрімко охолонувши, перетворився на дрож. Я розім’яв плечі й пішов, намагаючись не помічати недвозначних поглядів оточуючих. Коли я вже розігнався майже повністю, серед гуляк попереду з’явився пробіл, і я побачив, що під входом до «Гендрікса» припаркований довгий низький лімузин.
Через розхитані нерви моя рука стрімко потягнулася до «Немекса» в кобурі, перш ніж я впізнав Банкрофтову машину. Змусивши себе зробити глибокий видих, я обійшов лімузин і пересвідчився в тому, що його ведійське відділення порожнє. Коли я ще думав, що робити, трохи прочинився люк заднього відділення, і з сидіння всередині потихеньку встав Кертіс.
— Нам треба поговорити, Ковачу, — сказав він відвертим тоном, від якого я занервував і дещо істерично захихотів. — Час приймати рішення.
Я зміряв його поглядом, помітивши крихітні завихорення в його позі та поведінці, здогадався, що він перебуває під дією хімічних підсилювачів, і вирішив його послухатися.
— Гаразд. У лімузині?
— Там тісно. Може, запросиш мене до себе в номер?
Я примружив очі. У голосі водія чітко відчувалася ворожість, і так само чітко було видно, як на його бездоганні літні штани спереду тисне стояк. Звісно, у мене був схожий виступ (який, щоправда, зменшувався), проте я добре пам’ятав, що в лімузині Банкрофта є захист від вуличних передач. Тут було щось інше.
Я кивнув на вхід до готелю.
— Гаразд, ходімо.
Розійшлися двері, пропускаючи нас, і «Гендрікс» ожив.
— Добрий вечір, сер. Цього вечора з моменту вашого виходу у вас не було ні відвідувачів…
Кертіс пирхнув.
— Розчарований, так, Ковачу?
…ні дзвінків.
Готель плавно продовжив:
— Чи бажаєте ви пропустити цю особу як гостя?
— Так, звісно. У тебе є бар, до якого ми можемо піти?
— Я сказав: до тебе в номер, — загарчав Кертіс позаду мене, а тоді верескнув, подряпавши гомілку об один з низьких столів з металевими краями, що стояли у вестибюлі.
— Бар «Опівнічна лампа» розташовано на цьому поверсі, — з сумнівом у голосі промовив готель, — але він досить тривалий час не використовувався.
— Я сказав…
— Стули пельку, Кертісе. Тобі що, ніхто ніколи не казав, що на першому побаченні не слід квапитися? «Опівнічна лампа» підійде. Ввімкни її для нас.
На протилежному боці вестибюлю, біля реєстраційного терміналу, знехотя відсунулася вбік широка секція задньої стіни, а в просторі за нею замиготіло світло. Поки Кертіс позаду мене пирхав, я підійшов до входу та зазирнув у бар «Опівнічна лампа», до якого опускалися короткі сходи.
— Цілком підійде. Давай.
Оформленням інтер’єру в барі «Опівнічна лампа» займався хтось із надміру буквальною уявою. Його стіни, перетворені на психоделічні темно-сині та фіалкові вихори, прикрашали різноманітні циферблати годинників, що показували або заявлений час, або час за кілька хвилин до нього та були перемішані з усіма відомими людству лампами, від доісторичних глиняних до світлових банок, які працюють на розпаді ферментів. Уздовж обох стін тягнулися щербаті лави, стояли столи-циферблати, а посеред кімнати була кругла барна стійка у вигляді циферблату зворотного відліку. Біля його позначки «12» нерухомо чекав робот, повністю складений з годинників і ламп.
Моторошності йому додавала цілковита відсутність інших клієнтів, і, коли ми прямували до робота, я відчув, як Кертіс трохи заспокоївся.
— Що будете, панове? — несподівано промовила машина, на якій не було видно жодного виходу для звуків. Замість обличчя в неї був антикварний білий аналоговий годинник із тонесенькими вигадливими стрілками та римськими цифрами на позначення годин. Трохи занервувавши, я повернувся до Кертіса, на обличчі якого проявлялися ознаки недобровільної тверезості.