— Який можна підробити. З легкістю.
— Так, — Баутіста явно був задоволений. — Але потім цей хлоп заявляє, що вже працював на Райкера раніше, цього разу — віч-на-віч, і це він теж казав на поліграф. Райкер його знає, з цим не посперечаєшся. А тоді ВВС, ясна річ, захотів знати, чому Райкер не взяв із собою запасних копій. Свідки, що були на вулиці, казали, що Райкер поводився як маніяк — стріляв наосліп, норовив збити катер. Як я вже казав, поліції Сієтла це не надто сподобалося.
— Сто двадцять чотири дірки, — пробурмотів я.
— Ага. Дуже багато дірок. Райкерові неабияк хотілося збити тих двох неушкоджених.
— Це могло бути підставою.
— Так, могло, — Баутіста трохи протверезів, і його голос став сердитий. — Там багато чого могло бути. Але факт залишається фактом: ви, блін, вибачте… Факт залишається фактом: Райкер зайшов надто далеко, а коли гілка під ним зламалася, ловити його було нікому.
— Отже, Ортеґа вірить у версію з підставою, залишається на боці Райкера і протистоїть ВВС аж до кінця, а коли вони програють… — я кивнув. — Коли вони програють, вона бере на себе іпотеку за чохол, щоб уберегти Райкерове тіло від міського аукціону. І йде шукати нові докази?
— Вгадали. Вона вже подала апеляцію, але запустити диск вона зможе щонайменше за два роки від початку ув’язнення, — Баутіста щиро, від душі зітхнув. — Як я вже казав, це її мучить.
Ми трохи посиділи мовчки.
— Знаєте, — нарешті сказав Баутіста, — я, мабуть, піду. Сидіти тут і говорити про Райкера Райкерові в обличчя — це вже якось дивно. Не знаю, як Ортеґа це витримує.
— Це просто норма життя в сучасну епоху, — відповів я йому й вихилив свою випивку.
— Так, мабуть, так. А я б наче вже мав до цього звикнути. Я півжиття проводжу за розмовами з жертвами, які носять чужі обличчя. Про покидьків я взагалі мовчу.
— То ким ви вважаєте Райкера? Жертвою чи покидьком?
Баутіста насупився.
— Фігове запитання. Райкер був добрим копом, який припустився помилки. Це не робе його покидьком. І жертвою теж не робе. Просто людиною, що облажалася. Я сам живу десь за квартал від цього.
— Звісно. Вибачте, — я потер вилицю. В розмовах Посланців таких проколів бути не повинно. — Я трохи втомився. Здається, той квартал, в якому ви живете, мені знайомий. Думаю, я піду посплю. Якщо хочете ще випити, перш ніж піти, пригощайтеся. Я платитиму.
— Ні, дякую, — Баутіста допив те, що залишалося в його склянці. — Правило старого копа: ніколи не пий на самоті.
— Здається, мені треба було стати старим копом, — я встав, злегка похитуючись. Може, Райкер і смалив так, ніби йому набридло жити, але стійкістю до алкоголю він не відзначався. — Гадаю, ви самі спокійно можете вийти.
— Аякже, — Баутіста підвівся, щоб піти, а ступивши з півдюжини кроків, обернувся. Він зосереджено насупився. — А, так. Ясна річ, мене тут ніколи не було, гаразд?
Я відмахнувся й запевнив його:
— Вас тут ніколи не було.
Він задумливо всміхнувся, і його лице раптом почало здаватися дуже молодим.
— Так. Добре. Мабуть, ще побачимося.
— Побачимося.
Я провів його поглядом, а тоді з жалем пропустив потроху у свої одурманені чуття жахливо холодні процеси самоконтролю посланця. Повернувшись у неприємно тверезий стан, я взяв з барної стійки Кертісові наркотичні кристали й пішов поговорити з «Гендріксом».
Розділ двадцять перший
— Знаєте щось про синаморфестерон?
— Чула.
Ортеґа байдужо копирсалася в піску носаком чобота. Пісок ще був вогкий після відпливу, і сліди позаду нас наповнювалися вологою. Підковоподібний пляж був порожній. Крім нас, там були лише мартини, які шикувалися в геометричні фігури ген-ген угорі.
— Ну, раз ми вже чекаємо, може, розкажете мені?
— Гаремний наркотик, — побачивши мій порожній погляд, Ортеґа нетерпляче надула щоки. Судячи з її поведінки, спалося їй кепсько.
— Я нетутешній.
— Ви ж мені казали, що були на Шарії.
— Так. Як військовий. Часу на ознайомлення з культурою в мене було не так уже й багато. Ми були надто зайняті вбивством людей.
Останнє було не зовсім правдою. Після пограбування Зігічче посланці серйозно зайнялися механікою створення лояльного Протекторату режиму. Бунтівників винищували, в осередки опору проникали, а тоді їх знищували, колаборантів вводили в політикум. При цьому ми чимало дізналися про місцеву культуру.
Я попросив переведення ще до закінчення.
Ортеґа прикрила рукою очі й оглянула пляж в обох напрямках. Жодних рухів. Вона зітхнула.