— Так, знаю, — Ортеґа пішла за мною коридором. — Але я думала ось про що. Знаєте, вона сама зголосилася пройти отой тест. Ну, тобто він у будь-якому разі обов’язковий для свідків, але вона почала його вимагати практично одразу, як я прибула на місце злочину. Вона не вимахувалася, вдаючи з себе заревану партнерку, навіть жодної сльозинки не пролила: просто влізла в аварійний катер і попросила дроти.
— І?
— І я думаю про те, що ви утнули з Ратерфордом. Ви сказали, що, якби вас тоді перевіряли на поліграфі, вас би не викрили; тепер…
— Ортеґо, це обробка посланця. Чиста дисципліна розуму. Це не щось фізичне. Це не масовий товар, який можна купити в «Чохломаркеті».
— Міріам Банкрофт ходить у новітньому чохлі від «Накамура». Її обличчя та тіло використовують, щоб їх продавати…
— «Накамура» виробляє щось здатне обхитрувати поліційний поліграф?
— Офіційно — ні.
— Ну, отож…
— Бляха-муха, та не тупіть так. Ви ніколи не чули про індивідуальну біохімію?
Я зупинився біля підніжжя сходів, які вели до рецепції, та похитав головою.
— Я в це не вірю. Спалити свого чоловіка зброєю, до якої мають доступ лише він і вона. Нема дурних.
Ми вийшли нагору; Ортеґа йшла слідом за мною.
— Подумайте над цим, Ковачу. Я не кажу, що це було зумисне…
— А як же віддалене зберігання? Цей злочин був безглуздим…
— …навіть не кажу, що це було раціонально, але ви маєте…
—... мала бути людина, яка не знала…
— Блін! Ковачу!
Голос Ортеґи підвищився на цілу октаву.
Ми вже перебували в зоні рецепції. Ліворуч ще чекали двоє клієнтів, чоловік і жінка, що завзято обговорювали якийсь великий пакунок, загорнутий у папір. Праворуч на периферії мерехтіло щось багряне, чого там не мало бути. У мене перед очима була кров.
Старезна азійка-адміністраторка була мертва: їй розрізали горло якимось предметом, який виблискував металом у глибині рани довкола її шиї. Голова жінки лежала на столі у блискучій калюжі її ж крові.
Моя рука одразу потягнулася до «Немекса». Поряд із собою я почув різкий звук: Ортеґа зарядила першою кулею свій «Сміт і Вессон». Я кинувся до двох клієнтів, що чекали, та їхнього паперового пакунка.
Час розтягнувся, наче вві сні. Через нейрохімію все здавалося нереально повільним; на долівку мого зору осінніми листочками падали окремі картинки.
Пакунок уже розпався. Жінка тримала компактний «Сонцеструм», а чоловік — автоматичний пістолет. Я витягнув «Немекс» і почав стріляти від стегна.
Двері до помосту розчахнулись, і в них з’явилася ще одна постать, яка тримала в кожній руці по пістолету.
Біля мене бахнув «Сміт і Вессон» Ортеґи, який відкинув новоприбулого назад за двері, наче прокручуючи відео його входження задом наперед.
Першим пострілом я розірвав підголовник на кріслі жінки, осипавши її білою набивкою. «Сонцеструм» зашкварчав, його промінь збився. Друга куля підірвала їй голову й пофарбувала плавучі білі порошинки в червоний колір.
Ортеґа люто заволала. Вона й досі стріляла — вгору, підказало мені периферійне чуття. Десь над нами її постріли розбили скло.
Чоловік з автоматичним пістолетом ледве зіп’явся на ноги. Я помітив на його обличчі безликі риси синта і всадив у нього пару куль. Він незграбно позадкував до стіни та все одно підняв пістолет. Я кинувся на підлогу.
Купол у нас над головами тріснув і посипався всередину. Ортеґа щось крикнула, і я покотилася вбік. На долівку біля мене мішком повалилося сторч головою якесь тіло.
Почав стріляти без конкретної цілі автоматичний пістолет. Ортеґа знову скрикнула і припала до підлоги. Я випрямився, перекотившись на коліна мертвій жінці, і знову, тричі поспіль, вистрілив у синтетика. Стрілянина припинилася.
Тиша.
Я повів «Немексом» направо і наліво, перевіряючи кутки кімнати та вхідні двері. Зазублені краї розбитого купола вгорі. Чисто.
— Ортеґо!
— Так, я в нормі.
Вона розвалилася на іншому боці приміщення та сперлася на лікоть. Напруженість у її голосі вказувала на те, що вона бреше. Я сяк-так зіп’явся на ноги та пройшов до неї, хрускочучи ногами по битому склу.
— Де болить? — запитав я, нахилившись, щоб допомогти їй сісти.
— Плече. Ця грана сучка поцілила в мене з «Сонцеструма».
Я сховав «Немекс» і подивився на рану. Промінь залишив на куртці Ортеґи ззаду довгу діагональну борозну та прорвав лівий наплічник згори. М’ясо під наплічником на вузькій смужці посередині засмажилося, обвуглилося до кістки.