Коли мій погляд упав на неї, вона аж здригнулася.
— Що таке? — тихо спитав я. — Медична етика трохи тисне?
— Це не я придумала…
— Знаю. Ви просто підписували звільнення від зобов’язань, заплющували очі і таке інше. То хто це був?
— Не знаю, — не зовсім твердо промовила вона. — До Саллівана хтось ходив. У штучному чохлі. Здається, азійському.
Я кивнув. Трепп.
— Які вказівки дав Салліван?
— Віртуальний мережевий локатор, встановити між кортикальною пам’яттю та нервовим інтерфейсом, — медичні подробиці, здавалося, надавали їй сили. Її голос став твердішим. — Ми провели операцію за два дні до вашого відвантаження. Розрізали мікроскальпелем хребці по лінії першого надрізу для пам’яті, а тоді пересадили туди тканину. Жодна перевірка поза віртуалом нічого не виявляє. Щоб його знайти, вам би довелося провести повну нейроелектричну перевірку. Як ви здогадалися?
— Мені не треба було здогадуватися. Хтось скористався ним, щоб виявити та визволити найманого вбивцю з ізоляційного стеку поліції Бей-Сіті. Це — підсобництво злочину.
І ви, і Салліван сядете як мінімум на пару десятиліть.
Вона демонстративно оглянула порожній міст.
— Тоді чому тут немає поліціянтів, пане Ковач?
Я згадав перелік своїх правопорушень і військовий послужний список, які, напевно, привіз із собою на Землю, і замислився, як воно — стояти тут наодинці з людиною, яка все це скоїла. Що мало знадобитися людині для того, щоби прийти сюди самостійно. Кутик мого рота поволі, знехотя припіднявся.
— Гаразд, я вражений, — промовив я. — Тепер розкажіть мені, як нейтралізувати цю кляту штуку.
Вона серйозно поглянула на мене. Пішов дощ. Краплі були важкі та зволожували плечі її пальта. Я відчув його у волоссі. Ми обоє позирнули вгору, я чортихнувся. Мить — і вона наблизилася до мене й торкнулася важкої брошки на одному лацкані пальта. Повітря над нами замерехтіло, і дощ перестав на мене падати. Піднявши очі знову, я побачив, як він розбризкується, відлітаючи від купола відбивального поля в нас над головами. Тротуар довкола наших ніг потемнів плямами, а згодом — повністю, але магічне коло, що оточувало наші ноги, залишилося сухим.
— Для реального видалення локатора знадобиться мікрохірургічна операція, схожа на його встановлення. Її можна виконати, але для цього потрібна повноцінна мікроопераційна. Зі скромнішим обладнанням виникає ризик ушкодження нервового інтерфейсу чи навіть каналів спинномозкових нервів.
Я трохи відсунувся, зніяковівши від нашої близькості.
— Так, я зрозумів.
— Ну, тоді ви, мабуть, також зрозуміли, — сказала вона, перекривляючи мій акцент, — що для нейтралізації підпису передачі можна ввести у стековий приймач шифрувальний сигнал або дзеркальний код.
— За наявності оригінального підпису.
— За наявності, як ви кажете, оригінального підпису, — вона сягнула в кишеню й витягнула маленький диск у пластиковій оболонці, якусь мить потримала його на долоні, а тоді простягнула мені. — Ну, тепер він у вас є.
Я взяв диск і задумливо на нього глянув.
— Він справжній. Це вам підтвердить будь-яка нейроелектрична клініка. Якщо маєте сумніви, можу порекомендувати…
— Чому ви робите це для мене?
Вона зазирнула мені в очі, цього разу — не здригнувшись.
— Я роблю це не для вас, пане Ковач. Я роблю це для себе.
Я зачекав. Вона на мить відвернулася, поглянувши на інший берег Затоки.
— Пане Ковач, я знаю, що таке корупція. Неможливо тривалий час пропрацювати у судовій установі й не розпізнати бандита. Синтетик був з них. Комендант Салліван веде справи з цими людьми, відколи я працюю в Бей-Сіті. Повноваження поліціянтів втрачають силу за нашими дверима, а зарплати в Управлінні невисокі.
Вона знову поглянула на мене.
— Я ніколи не брала грошей у цих людей і до цього часу не діяла за їхніми дорученнями. Але я також ніколи їм не протистояла. Дуже легко було занурюватись у роботу та вдавати, ніби я не бачу, що відбувається.
— «Людське око — чудовий прилад, — байдужо процитував я „Вірші та інші витребеньки“. — Доклавши трохи зусиль, воно може не побачити навіть найстрашнішої несправедливості».