— Як так вийшло?
— Спитайте Рея.
Тепер, здавалося, розмовляти не хотілося Трепп. Неначе щось у цій величезній споруді пробуджувало в ній іншу частину характеру. Вона попливла до дверей так, наче її тягнуло туди магнітом.
Коли ми дісталися брам, вони повільно розчахнулися, глухо загудівши автоматичними петлями, і зупинилися, розійшовшись на два метри. Я змахнув рукою в бік Трепп, і вона, знизавши плечима, переступила через поріг. Стінами у напівтемряві обабіч входу по-павучому пройшло щось велике. Я ковзнув рукою до руків’я «Немекса», вже знаючи, що це — марна справа. Тепер ми у краю велетнів.
Нас обнюхали дві вартові робосистеми, і з мороку виринули вузькі стволи вогнепальної зброї завдовжки з чоловіче тіло. Калібр у них, як мені здалося, був приблизно такий самий, як і в захисної системи у вестибюлі «Гендрікса», і я здав зброю. Автоматичні машини для вбивства, задзижчавши трохи по-комашиному, відступили й по-павучому видерлися стінами до своїх насістів. Біля основи двох ніш, у яких вони жили, я розгледів величезних залізних янголів з мечами.
— Уперед, — у тиші собору голос Трепп був неприродно гучним. — Думаєте, якби ми хотіли вас убити, то везли б аж сюди?
Я пройшов за нею, спустившись із кам’яних сходів, у основну частину приміщення. Ми були у величезній базиліці, що, напевно, простягалася вздовж усієї кам’яної підпірки під хрестом; її стеля губилася в мороку високо над нами. Попереду були ще одні сходи, що вели на дещо вужчий поміст, де освітлення було потужніше. Коли ми туди дійшли, я побачив, що дах тут вигинається склепінням над кам’яними статуями охоронців у каптурах, які тримали руки на широких палашах і скривили губи під каптурами в дещо зневажливих посмішках.
Я відчув, як мої губи скривились у відповідь, і серйозно замислився про потужну вибухівку.
У кінці базиліки в повітрі висіло щось сіре. На мить мені здалося, що переді мною кілька сформованих монолітів, вставлених у постійне силове поле, а тоді один із сірих предметів злегка ворухнувся у випадковому потоці студеного повітря, і я раптом здогадався, що це таке.
— Ви вражені, Такеші-сан?
Цей голос, ця вишукана японська, якою до мене звернулися, подіяли на мене, як ціанід. Мені враз сперло дух від сильних почуттів, і я відчув, як мою нейрохімічну систему пройняло нерівним струмом. Я дозволив собі неквапливо повернутися на голос. Десь під оком у мене засіпався м’яз від притлумленого бажання вдатися до насильства.
— Рей, — заговорив я аманглійською. — Я, бляха, мусив про це здогадатися ще на стартовому майданчику.
Рейлін Кавахара вийшла з дверей, стала збоку круглого приміщення, де закінчувалася базиліка, та іронічно вклонилася. Слідом за мною бездоганно заговорила аманглійською.
— Так, можливо, ти мусив про це здогадатися, — замислилася вона. — Але найбільше мені в тобі не подобається, Ковачу, саме твоя нескінченна здатність дивуватися. Хоч скільки ти корчиш із себе ветерана воєн, у глибині душі ти лишаєшся простаком. А в наші часи це — неабияке досягнення. Як це тобі вдається?
— Комерційна таємниця. Щоб це зрозуміти, тобі треба було б бути людиною.
Ця образа залишилася без уваги. Кавахара опустила погляд на мармурову долівку, неначе щойно її побачила.
— Так, що ж, мені здається, що це ми вже проходили.
Мені згадався Новий Пекін і схожі на ракові пухлини владні структури, що їх створили там Кавахарині інтереси, дисгармонійні крики жертв тортур, які я навчився асоціювати з її іменем.
Я наблизився до одного з сірих конвертів і ляснув по ньому. Його шорстка поверхня піддалася під моєю рукою, і він трохи загойдався на кабелях. Усередині щось мляво посунулося.
— Куленепробивний, так?
— М-м-м… — Кавахара схилила голову набік. — Я сказала б, що залежить від кулі. Але вже точно протиударний.
Я якимось робом здобувся на смішок.
— Куленепробивна слизова оболонка матки! Лише тобі, Кавахаро… Лише тобі знадобилося б захищати від куль своїх клонів, а тоді ховати їх під горою.
Тоді вона вийшла вперед, на світло, і, коли я поглянув на неї, сила моєї ненависті проявилася й ударила мене під ложечку. Рейлін Кавахара стверджувала, що виросла у забруднених нетрях Фіжн-Сіті в Західній Австралії, але, якщо це була правда, то від її походження вже давно й сліду не лишилося. Постать навпроти мене мала стан танцівниці, відзначалася тілесною рівновагою, була приваблива і водночас не викликала миттєвої гормональної реакції, обличчя витончене і розумне. Це був той самий чохол, який вона носила на Новому Пекіні, спеціально вирощений і не торканий жодними імплантатами. Чистий організм, зведений до рівня мистецтва. Кавахара вбирала його в чорні жорсткі спідниці-тюльпани, що охоплювали нижню частину її тіла до середини стегна, та м’яку шовкову блузу, що опускалася на її торс темною водою. Взуття на її ногах було створено за зразком космічних пантофель, але зі скромнішими підборами, а її темно-руде волосся було коротке та прибране з охайного обличчя. Вона скидалася на героїню екранної реклами якогось помірно популярного інвестиційного фонду.