І він, струсивши з рук воду, зникає, як начаклований фокусником.
— Дивись, — розважливо промовляє Трепп. — Кадмін, щоб опинитись у штучному чохлі, мав увійти в резервуар. Мені здається, що це дає тобі більш ніж півдня, перш ніж він бодай дізнається, вбив тебе чи ні.
— Якщо він уже не пройшов нового подвійного зачохлення.
— Ні. Подумай над цим. Він відрізаний від Кавахари. Господи, та в нього зараз немає на таке ресурсів. Він, блін, залишився самотою, а зважаючи на те, що Кавахара на нього полює, його час дуже обмежений. Скоро в Кадміна закінчиться термін придатності, от побачиш.
— Кавахара триматиме його напоготові рівно стільки, скільки він буде їй потрібен, щоб мотивувати мене.
— Ну, так, — Трепп знічено поглянула на свою випивку. — Можливо.
Був ще один заклад, який звався чи то «Кабель», чи то якось схоже, де стіни були обвішані кабелепроводами з кольоровим кодуванням; із їхніх художньо розламаних оболонок жорстким мідним волоссям стирчали дроти. Уздовж барної стійки висіла низка гаків, обгорнутих тонкими, загрозливими на вигляд кабелями, що закінчувалися блискучими срібними міні-роз’ємами. У повітрі над стійкою судомно злягалися під дивну музику, що заповнювала приміщення, наче вода, величезні голографічні вилка і розетка. Час від часу деталі неначе оберталися на статеві органи, але це, можливо, приверзлося мені під дією тетрамету.
Я сидів за барною стійкою; у попільничці біля мого ліктя тліло щось солодке. Судячи з відчуття мокроти в легенях і горлі, я це курив. У барі було велелюдно, але я потерпав від дивної впевненості у власній самотності.
По інший бік від мене інші клієнти за стійкою були підключені до тонких кабелів, ворушачи очима під повіками, на яких неначе були синці, та скрививши роти у сонних напівусмішках. Серед них була Трепп.
Я був сам.
Мій розум смикала за подряпане якась подоба думок. Я взяв цигарку й похмуро нею затягнувся. Зараз було ніколи думати.
Ніколи…
«Вірусне ураження!!!»
…думати.
Під моїми ногами проходять вулиці, як проходили інненінські камінці під чоботями Джиммі, коли той ішов поряд зі мною в моїх снах. «То он як це йому вдається.»
Жінка з малиновими губами, яка…
«Може, піднятися туди…»
Що? Що???
Вилка і розетка.
«Намагаюся розповісти тобі де…»
Ніколи…
Ніко…
Ні…
І вперед, наче вода у вирі, наче суп з багнюки та крові, що лився з рук Джиммі в дірку на дні умивальника…
Знову зник.
Але думка, як і світанок, була неминуча, і вона знайшла мене, разом зі світанком, на білих кам’яних сходах, що вели донизу, в каламутну воду. За нами здіймалися нечіткі пафосні споруди, а з віддаленого боку води я бачив у темряві, що стрімко сірішала, дерева. Ми були в парку.
Трепп перегнулася через моє плече і простягнула мені запалену цигарку. Я машинально взяв її, затягнувся раз, а тоді дозволив диму просочуватися крізь мої розслаблені губи. Трепп сіла навпочіпки біля мене. У воді біля моїх ніг заплюскалася неправдоподібно велика риба. Я був надто змучений, щоб відреагувати.
— Мутант, — невідомо навіщо сказала Трепп.
— Сама така.
Маленькі клаптики розмови полинули геть над водою.
— Знеболювальні знадобляться?
— Мабуть, — я попорпався у себе в голові. — Так.
Вона без слів передала мені пластинку з капсулами вражаючих кольорів.
— Що робитимеш?
Я знизав плечима.
— Повернуся назад. Буду робити те, що мені скажуть.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА: ПЕРЕКОНАННЯ
(Вірусне зараження)
Розділ двадцять сьомий
Дорогою з аеропорту я тричі міняв таксі, розраховуючись у кожному готівкою, а тоді замовив номер у дешевому нічному готельчику в Окленді. Ті, хто вів за мною електронне стеження, мали наздогнати мене не одразу, а я був майже певен, що насправді за мною не стежать. Це трохи скидалося на параною: я ж тепер, як-не-як, працюю на поганців, тож їм немає потреби мене переслідувати. Але мені не сподобалося, як Трепп іронічно промовила «до зв’язку», проводжаючи мене на вокзалі Бей-Сіті. А ще я поки не знав напевне, що робитиму, а якщо я цього не знав, то, звісно, також не хотів, щоб це знав хтось інший.
У номері в готельчику було сімсот вісімдесят шість екранних каналів (на екрані режиму готовності однаковими кричущими кольорами рекламували голопорно та новини), підвісне самоочищувальне подвійне ліжко, від якого смерділо дезінфікуючим засобом, і автономна душова кабінка, що вже почала відхилятися від стіни, до якої колись була прикріплена епоксидною смолою. Я визирнув з єдиного зачуханого вікна. У Бей-Сіті була глупа ніч і падав дрібний, серпанкоподібний дощ. Час, даний мені Ортеґою, закінчувався.