Вікно виходило на похилий волоктонний дах метрів на десять нижче. Вдвічі нижче була вулиця. Угорі схожий на пагоду верхній рівень накривав довгими кроквами нижній дах і вулицю. Критий простір. Трохи подумавши, я вилущив з фольги останні антипохмільні капсули Трепп і проковтнув їх, а тоді якомога тихіше відчинив вікно, виліз і повиснув, тримаючись за нижню раму пальцями. Навіть повністю витягнувшись, я все одно мусив падати майже з восьмиметрової висоти.
«Повертайся до примітиву.» Ну, мало що може бути примітивнішим за вилізання з вікон готелю посеред ночі.
Сподіваючись, що дах і справді такий надійний, яким здається, я стрибнув.
Я впав на похилу поверхню так, як і хотів, перекотився на бік і раптом зрозумів, що мої ноги знов висять у порожнечі. Поверхня була тверда, але слизька, як свіжа бела-трава, і я стрімко ковзав до краю. Я обдер собі лікті, намагаючись зачепитися, не знайшов, за що зачепитись, і, падаючи, ледве зумів ухопитись однією рукою за гострий край даху.
Десять метрів до вулиці. Мені в долоню врізався край даху, і я на мить повиснув на руці, намагаючись знайти предмети, що можуть перешкодити моєму падінню — скажімо, сміттєві баки або припаркований транспорт, а тоді забив на це і все-таки впав. Знизу прилетів тротуар і добряче мене вдарив, але удар не посилювало ніщо гостре, а перекотившись, я таки не опинився посеред смердючих сміттєвих баків. Я підвівся й попрямував до найближчих тіней.
Десять хвилин і одну випадкову добірку вулиць по тому я натрапив на ряд незайнятих автотаксі, хутко вийшов з-під свого укриття і заліз у п’яте таксі в ряду. Коли ми піднялися в повітря, я повторив таємний код Ортеґи.
— Кодування зафіксовано. Приблизний час прибуття — за тридцять п’ять хвилин.
Ми полетіли над Затокою, а тоді — до моря.
Надто багато країв.
У моєму мозку недбало звареною юшкою булькали уривки попередньої ночі. На поверхню виходили шматочки, що не піддавалися травленню, гойдалися в потоках пам’яті та знову тонули. Трепп підключилася до барної стійки в «Кабелі»; Джиммі де Сото мив скривавлені руки; обличчя Райкера дивилося на мене з розпластаної зірки дзеркала. Десь там була Кавахара, що називала Банкрофтову смерть самогубством, але бажала покласти край розслідуванню, як і Ортеґа та поліція Бей-Сіті. Кавахара, яка знала дещо про мій контакт із Міріам Банкрофт, знала дещо про Лоренса Банкрофта, про Кадміна.
Хвіст мого похмілля по-скорпіонячому засіпався, відбиваючись від важких знеболювальних Трепп, які поволі накопичувалися. Трепп, соромлива вбивця та визнавиця дзену, яку я вбив і яка, вочевидячки, повернулася без негативних почуттів, бо не могла цього згадати, бо їй здавалося, що з нею цього не було.
«Якщо хтось і може переконати Лоренса Банкрофта, що він загинув від власної руки, то це ти.»
Трепп, підключена в «Кабелі».
«Вірусне ураження. Пригадуєш ту фігню, так?»
Банкрофтові очі вдивляються в мої на балконі Сантач-Гауса. «Я не з тих, хто став би позбавляти себе життя, а якби це й було не так, я б не налажав так із цим. Якби я мав намір померти, ви б зі мною зараз не розмовляли.»
А тоді мене раптом засліпила думка: ось що я зроблю.
Таксі почало спускатися.
— Опора нестабільна, — без потреби сказала машина, коли ми приземлилися на палубу, що крутилася. — Будьте обережні.
Я вставив у слот гроші, і піднявся люк, що вів до безпечного місця Ортеґи. Невеликий простір бронзового посадкового майданчика, огорожі з закріпленої кабелями сталі та море за ними — безліч рухливих чорних плечей води під нічним небом, захаращеним хмарами та рясною мжичкою. Я обережно виліз назовні та взявся за найближчу огорожу, тим часом як таксі полетіло геть і його швидко поглинули мандрівні завіси дощу. Коли навігаційні вогні згасли, я перевів увагу на судно, на якому стояв.
Посадковий майданчик був розташований на кормі, і з того місця, де я схопився за огорожу, було видно весь корабель. Виглядало на те, що він завдовжки близько двадцяти метрів, десь зо дві третини міллспортського траулера, але набагато стрункіший у кормі. Палубні модулі відзначалися плавною, герметичною конфігурацією протиштормової конструкції, але це судно ніхто й ніколи не записав би в робочі. На палубі у двох місцях здіймалися тендітні телескопічні щогли — схоже, що всього на половину своєї висоти, — а попереду сильно звуженого носа тягнувся загострений бушприт. Це була яхта. Плавучий дім багатія.