— А в тебе добра пам’ять. Так, той самий. Начо-Голка. Баутіста вміє виважено розповісти історію, еге ж?
— Ти й це бачила, так?
— Так. За нормальних обставин я б Баутісті голову, блін, відірвала за такі ігри в дядька по батькові. Наче мені потрібен емоційний захист. Він, бляха, вже двічі розлучався, а йому ж іще й сорока немає, — вона задумливо поглянула на море. — Я ще не встигла на нього насваритися. Забагато на тебе злилася. Послухай, Ковачу, ось чому я все це тобі кажу: Райкер украв судно, порушив законодавство Західного узбережжя. Я це знала.
— І нічого не вдіяла, — здогадався я.
— Нічого, — вона поглянула на свої руки, що лежали долонями догори. — Ой, блін, Ковачу, та кого ми обманюємо? Я й сама не янгол. Я ж віддухопелила Кадміна під вартою. Ти мене бачив. Я мала затримати тебе за ту бійку під закладом Джеррі, а я залишила тебе на свободі.
— Як я пам’ятаю, ти була надто втомлена, щоб возитися з паперами.
— Так, я пам’ятаю, — вона скривилась, а тоді повернулася й поглянула мені в очі, шукаючи на Райкеровому обличчі вказівки на те, що мені можна довіряти. — Ти кажеш, що збираєшся порушити закон, але ніхто не постраждає. Це правда?
— Не постраждає жодна важлива людина, — м’яко виправив я.
Вона повільно кивнула самій собі, наче зважуючи переконливий аргумент, через який може остаточно змінити її думку.
— То що тобі потрібно?
Я відштовхнувся від огорожі.
— Для початку — список будинків розпусти в районі Бей-Сіті. Заклади, в яких є щось віртуальне. Опісля нам краще повернутися до міста. Я не хочу дзвонити Кавахарі звідси.
Вона кліпнула.
— Віртуальні будинки розпусти?
— Так. І змішані теж. Власне, хай будуть усі заклади на Західному узбережжі, де є віртуальне порно. Що нижча якість, то краще. Я продам Банкрофтові такий брудний товар, що йому не захочеться до нього придивлятися, шукаючи тріщин. Такий кепський, що він і думати про це не захоче.
Розділ двадцять дев'ятий
У списку Ортеґи було понад дві тисячі назв, і до кожної додавався короткий звіт про результати стеження та наявні обвинувачувальні вироки за органічні ушкодження, пов’язані з їхніми операторами чи клієнтами. У паперовому форматі він затягнув десь на дві тисячі складених гармошкою аркушів, які почали розгортатися, наче довгий паперовий шалик, щойно я подолав першу сторінку. Я спробував проглянути список у таксі, повертаючись до Бей-Сіті, але здався, коли ним мало не завалило нас обох на задньому сидінні. Та й настрою в мене все одно не було. Здебільшого я шкодував, що досі не лежу в ліжку у каюті на яхті Райкера, схований від решти людства та його проблем за сотнями кілометрів блакиті, на якій не залишається слідів.
Повернувшись до номеру «Сторожова вежа», я відправив Ортеґу на кухню, а сам тим часом зателефонував Кавахарі за номером, який мені дала Трепп. Першою на екрані з’явилася саме Трепп із сонним обличчям. Я замислився: може, вона не спала всю ніч, намагаючись мене відстежити?
— Ранок добрий, — вона позіхнула і, вочевидь, поглянула на внутрішній часовий чип. — Тобто день. Де ти був? — Гуляв.
Трепп незграбно потерла одне око і знову позіхнула.
— Твоє діло. Я просто спитала, аби не мовчки. Як твоя голова?
— Вже краще, дякую. Я хочу поговорити з Кавахарою.
— Гаразд, — вона потягнулася до екрана. — Поговоримо згодом.
Екран перейшов у нейтральний режим — на ньому почала розкручуватися триколірна спіраль у супроводі неприємно-солодкавих струнних аранжувань. Я заскреготів зубами.
— Такеші-сан, — Кавахара, як завжди, почала японською, наче встановлюючи якусь спільність зі мною. — Я не очікувала такого раннього дзвінка. У тебе для мене добрі новини?
Я вперто продовжував говорити аманглійською.
— Ця лінія безпечна?
— Так, наскільки це можливо.
— У мене тут список замовлень.
— Розказуй.
— По-перше, мені потрібен доступ до одного військового віруса. Краще Ролінґ-4851 або один з варіантів Кондомара.
Розумне обличчя Кавахари різко посуворішало.
— Інненінський вірус?
— Так. Він уже сто з лишком років як застарів, його, певно, не так важко роздобути. Ще мені треба…
— Ковачу, здається, тобі краще пояснити, що ти задумав.
Я звів брову.
— Я так зрозумів, що це — моя гра, а ти не захотіла в це встрягати.
— Якщо я роздобуду тобі копію ролінґівського віруса, то можна буде сказати, що я вже в це встрягла, — Кавахара нагородила мене стриманим усміхом. — І що ж ти плануєш із ним робити?