Вона позирнула вгору.
— А ти що, не готуєш?
— Це за гостей робить готель. Їжа надходить у люк. Чого ти хочеш?
— Я хочу щось приготувати, — вона перестала оглядати холодильник і зачинила його дверцята. — Зробити те, чого ти хотів?
— Мабуть, так. Запиши для готелю список інгредієнтів. На тій полиці внизу, здається, є пательні й таке інше. Якщо знадобиться щось інше, проси в готелю. Я перегляну список. А, ще одне, Крістін.
Вона поглянула з-за полиці, на яку я вказав.
— Міллерової голови тут нема. Я сховав її в сусідньому номері.
Її вуста трохи стиснулися.
— Я знаю, де ти сховав Міллерову голову, — сказала вона. — Я не її шукала.
Пару хвилин по тому, сидячи на віконній полиці з паперовим документом, що, розгортаючись, падав на підлогу, я почув стишений голос Ортеґи, яка розмовляла з «Гендріксом». Трохи стукоту, знову приглушена розмова, а тоді — легке шкварчання олії. Я переборов сильне бажання викурити цигарку і схилив голову над документом.
Я шукав те, що бачив щодня у своїй новопештській юності, — закладів, у яких провів підліткові роки, де на вузьких під’їзних дорогах до крихітних приміщень красувалися дешеві голограми, що обіцяли «Краще, ніж у реалі», «Широкий спектр сценаріїв», «Справдження мрій» абощо. Для заснування віртуального борделю було потрібно небагато. Потрібні лише фасад і місце, де можна вертикально встановити труни для клієнтів. Ціни на програми були різні й залежали від їхньої складності та оригінальності, але машини для їхнього запуску зазвичай можна було задешево купувати з надлишкового військового майна.
Якщо Банкрофт може витрачати час і гроші у біокабінках Джеррі, то в якомусь із цих закладів він почуватиметься як удома.
Я вже перебрав дві третини списку, дедалі більше відволікаючись на пахощі, що долинали з кухні, аж тут мені на очі натрапив знайомий запис, і я різко застиг.
Я побачив жінку з довгим прямим чорним волоссям і малиновими губами
Почув голос Трепп
«.. голова у хмарах. Я хочу опинитися там до півночі.»
І шофера зі штрих-кодом
«Без проблем. Сьогодні ввечері берегової охорони буде мало.»
І жінки з малиновими губами
«„Голова у хмарах“. Ось воно як. Може, піднятися туди тобі й не по кишені.»
Хор на піку
«Доми представляють, Доми представляють, Доми представляють…»
І діловита роздруківка в моїх руках
«„Голова у хмарах“: акредитований Дім на Західному узбережжі, реальний і віртуальний товар, зовнішня берегова межа мобільного повітряного об’єкта…»
Я проглянув нотатки. Голова в мене при цьому дзвеніла, наче кришталь, по якому легенько вдарили молотком.
«Навігаційні промені та система маяків, обмежені Бей-Сіті та Сієтлом. Конфіденційне членське кодування. Регулярні пошуки, HP. Жодних вироків. Діє за ліцензією корпорації „Сьорд Ай Голдінґс Інк.“».
Я замислено завмер на місці.
Бракувало деяких деталей. Це скидалося на дзеркало, що втримувалося на місці за зазублені краї; його вистачало, щоб одержати зображення, але не все. Я ретельно вдивлявся в неправильні межі того, що знайшов, намагаючись зазирнути за краї, отримати тло. Трепп везла мене на зустріч із Реєм — Рейлін — до «Голови у хмарах». Не до Європи: Європа була ширмою, а похмура важка базиліка призначалася для того, щоб не дати мені помітити те, що мало бути очевидним. Якщо Кавахара в цьому задіяна, вона б не стала наглядати за цим з іншої півкулі.
Кавахара перебуває в «Голові у хмарах», і…
І що?
Інтуїція посланця була різновидом підсвідомого розпізнання, посиленого усвідомлення закономірностей, що його реальний світ надто часто притуплює, вимагаючи ретельного зосередження. Маючи досить слідів цілісності, можна зробити здогад, який дозволяє побачити ціле як передвісник реального знання. Працюючи за цією моделлю, деталі можна додати згодом. Але був і певний мінімум, без якого неможливо злетіти. Тут, як і старосвітському лінійному літальному апарату, потрібне місце для розбігу, а його в мене не було. Я відчував, як гепаю по землі, хапаючись за повітря й відстаючи. Мало.
— Ковачу!
Я підвів очі й побачив це. У мене в голові неначе ввімкнулася візуалізація на лобовому склі, неначе повернулися на місце болти атмосферного шлюзу.
Переді мною стояла Ортеґа з мішалкою в одній руці та зібраним у слабкий вузол волоссям. Її футболка голосно сповіщала мене: