— Чи дозволив би він їй працювати на М’ясній полиці? Або в кабінках?
— О, так, — кивнула з кам’яним обличчям Ортеґа. — Елементарно.
— Якби хтось набирав працівників для снаф-борделю, католики були б ідеальними кандидатами, чи не так? Вони ж потім нічого не розкажуть. Із міркувань совісті.
— Снаф, — якщо раніше лице Ортеґи було кам’яним, то тепер воно перетворилося на вивітрений граніт. — Більшість жертв снафу в цих місцях просто здобувають опісля кулю в пам’ять. Вони нічого не розповідають.
— Так. Але що, як щось піде не так? Кажучи конкретно, що, як Мері Лу Гінчлі планували використати як снаф-повію, тож вона спробувала втекти й випала з повітряного будинку розпусти під назвою «Голова у хмарах»? Тут би її католицизм виявився дуже зручним, чи не так?
— «Голова у хмарах»? Ти серйозно?
— І через це власники «Голови у хмарах» дуже сильно прагнули б надійно зупинити прийняття Резолюції 653, чи не так?
— Ковачу, — Ортеґа замахала обома руками — мовляв, пригальмуй. — Ковачу, «Голова у хмарах» — це один з Домів. Елітна проституція. Мені не подобаються ці заклади, мене від них нудить так само, як від кабінок, але вони чисті. Вони обслуговують вищі прошарки суспільства, і в них не буває сумнівних речей на кшталт снафу…
— Отже, ти не думаєш, що у вищих ешелонах влади полюбляють садизм і некрофілію. Це суто для нижчих класів, так?
— Ні, — спокійно відповіла Ортеґа. — Але грошовита людина, що хоче погратись у мучителя, може дозволити собі робити це у віртуалі. У деяких Домах пропонують віртуальний снаф, але пропонують тому, що він легальний, і ми нічого не можемо з цим вдіяти. І їм так подобається.
Я глибоко вдихнув.
— Крістін, одна людина повезла мене на зустріч із Кавахарою на борту «Голови у хмарах». Хтось із клініки Вея. А якщо Кавахара займається Домами Західного узбережжя, то вони готові на все, що дає прибуток, тому що вона готова на все, геть на все. Ти хотіла великого поганого мета, в якого можна вірити? Забудь про Банкрофта, він порівняно з нею — майже священик. Кавахара виросла у Фіжн-Сіті, продавала антирадіаційні засоби рідним робітників, які працювали з паливними стрижнями реакторів. Знаєш, хто такі водоноси?
Вона заперечно хитнула головою.
— У Фіжн-Сіті так називали катів у бандах. Розумієш, тих, хто відмовлявся платити за захист, стукав у поліцію чи просто недостатньо швидко стрибав, коли місцевий бос якудзи казав «жабка», зазвичай карали, змушуючи пити забруднену воду. Кати носили її в захищених флягах, вицідивши з поганеньких систем охолодження реакторів. Вони приходили ввечері до порушника додому й казали йому, скільки випити. Рідних змушували на це дивитися. Якщо він не пив, його рідних вирізали одного за одним, поки він не починав пити. Хочеш знати, звідки я знаю цю премилу цікавинку про земну історію?
Ортеґа нічого не сказала, зате стулила вуста від огиди.
— Я знаю це, бо мені розповідала Кавахара. Вона займалася цим у дитинстві. Була водоносом. І вона цим пишається.
Задзвонив телефон.
Я подав знак Ортезі, щоб відійшла й не потрапила в кадр, і пішов відповідати.
— Ковачу, — це був Родріґо Баутіста. — Ортеґа з вами?
— Ні, — на автоматі збрехав я. — Вже пару днів її не бачив. Є якась проблема?
— А, мабуть, ні. Вона знову щезла з лиця планети. Ну, якщо таки її побачите, скажіть їй, що вона пропустила збори підрозділу сьогодні по обіді і це не сподобалося капітанові Мураві.
— Чи слід мені сподіватися на зустріч із нею?
— Із Ортеґою — та хрін його зна, — розвів руками Баутіста.
— Слухайте, я мушу йти. Побачимося.
— Побачимося, — я подивився, як спорожнів екран, а тоді Ортеґа повернулася з зайнятого місця біля стіни. — Зрозуміла?
— Так. Сьогодні вранці я мала передати диски з пам’яттю «Гендрікса». Мурава, ймовірно, захоче знати, чому я взагалі забрала їх з Фелл-стрит.
— Це ж ваша справа, хіба ні?
— Так, але є норми, — Ортеґа раптом набула втомленого вигляду. — Ковачу, я не можу затримувати їх довго. На мене вже й так постійно кидають дивні погляди, бо я з тобою працюю. Досить скоро в когось неодмінно виникнуть серйозні підозри. У тебе є кілька днів на цей обман Банкрофта, але опісля…
Вона красномовно підняла руки.
— Ти не можеш сказати, що тебе затримали? Що диски в тебе забрав Кадмін?
— Мене перевірять на поліграфі…
— Не одразу.
— Ковачу, ми зараз змиваємо в унітаз не твою кар’єру, а мою. Я цим не ради забавки займаюся, мені довелося…
— Крістін, послухай мене, — я підійшов до неї й узяв її за руки. — Ти хочеш повернути Райкера чи ні?