— І вам це до сраки, еге ж? Ви працюєте на людину, що використала її, як туалетний папірець.
— Її використовувало багато чоловіків, — жорстоко відповів я. — Вона дозволяла собою користуватися. А ще я певен, що ваш чоловік казав вам, чому вона це робила.
Я почув, як Айрін Елліотт перехопило дихання, і зосередився на обрії, де у передсвітанковому мороці губився катер Трепп.
— Вона робила це з тієї ж причини, з якої спробувала шантажувати людину, на яку я працював, з тієї ж причини, з якої вона спробувала вплинути на дуже неприємну людину на ім’я Джеррі Седака, а той згодом її «замовив». Вона зробила це заради вас, Айрін.
— Ах ти чмо, — серед тиші залунав її тонкий безнадійний плач.
Не зводячи очей з океану, я обережно промовив:
— Я більше не працюю на Банкрофта. Перейшов на інший бік від цього гівнюка. Я даю вам шанс ударити Банкрофта по хворому місцю, вразити його почуттям провини, якого він так і не відчув, пораючи вашу доньку. До того ж тепер, вийшовши зі зберігання, ви, ймовірно, зможете накопичити грошей і перечохлити Елізабет. Або принаймні визволити її зі стеку, орендувати їй простір у віртуальному житловому комплексі абощо. Суть ось у чому: вибравшись із-під арешту, можна щось зробити. Тоді є вибір. Це я вам і пропоную. Я повертаю вас у гру. Не нехтуйте цим.
Я почув, як вона поряд зі мною ледве стримує сльози. Зачекав.
— Ви досить високої думки про себе, так? — нарешті сказала вона. — Ви думаєте, ніби робите мені велику ласку, але ви, бляха-муха, не добрий самаритянин. Ну, ви витягнули мене зі сховища, але ж усе це має свою ціну, еге ж?
— Звісно, має, — тихо відповів я.
— Я зроблю те, чого ви хочете, запущу цей вірус. Я або порушу для вас закон, або повернусь у стек. А якщо я кудись настукаю чи налажаю, то я можу втратити більше, ніж ви. Такі умови, хіба ні? Нічого не дається задурно.
Я подивився на хвилі й погодився:
— Такі умови.
Знову тиша. Краєчком ока я помітив, як вона дивиться на своє поточне тіло, ніби облилася чимось.
— Знаєте, як я почуваюся? — запитала вона.
— Ні.
— Я переспала зі своїм чоловіком і почуваюся так, ніби він мене зрадив, — здавлений смішок. Вона рвучко потерла очі. — Я почуваюся так, наче сама зрадила… Щось. Знаєте, коли мене посадили, я покинула тіло та родину. Тепер я не маю ні того, ні того.
Вона знов опустила погляд на себе. Підняла руки й повернула їх, розчепіривши пальці.
— Я не знаю, що відчуваю, — сказала вона. — Не знаю, що відчувати.
Я міг би сказати дуже багато. На цю тему було дуже багато сказано, написано, проведено досліджень і влаштовано суперечок. Журнальчики з банальними резюме проблем, характерних для перечохлення («Як змусити свого партнера любити вас знову в будь-якому тілі»), банальні й нескінченні психологічні трактати («Деякі спостереження вторинної травми у зв’язку з цивільним перечохленням»), навіть у священних інструкціях самого, бляха-муха, Корпусу посланців, було щось банальне на цю тему. Цитати, обґрунтовані думки, маячення релігійних і божевільних екстремістів. Я міг би завалити її всім цим. Я міг би сказати їй, що те, через що вона проходить, цілком нормально для необробленої людини. Я міг би сказати їй, що це з часом минеться. Що для боротьби з цим існують психодинамічні практики. Що це пережили мільйони інших людей. Я міг би навіть сказати їй, що за нею стежить Бог, якому вона номінально зберігає вірність. Я міг би брехати, я міг би щось доводити. Усе це означало би приблизно те саме, тому що реальність — це біль, а тоді ніхто не міг би прибрати цей біль у жоден спосіб.
Я змовчав.
Світанок нагнав нас; на закритих фасадах за нами посилилося світло. Я позирнув на вікна агенції передачі даних «Елліотт».
— Віктор? — запитав я.
— Спить, — вона провела рукою по обличчю і знову взяла під контроль свої сльози, вдихаючи їх, як погано розбавлений амфетамін. — Кажете, від цього Банкрофтові стане погано?
— Так. Спосіб хитромудрий, але так, стане погано.
— Запустити встановлення на ШІ, — сказала мені Айрін Елліотт. — Встановити вірус, за який карають стиранням. Нажухати відомого мета. Ви знаєте, які тут ризики? Знаєте, про що мене просите?
Я повернувся й поглянув їй у вічі.
— Так. Знаю.
Її вуста зімкнулися, притлумлюючи дрож.
— Добре. Тоді зробімо це.
Розділ тридцять перший
На підготовку до запуску пішло менше трьох днів. Айрін Елліотт перетворилася на холодну, як камінь, професіоналку і так само це зробила.
Повертаючись у лімузині до Бей-Сіті, я все їй пояснив. Попервах вона ще плакала в душі, але деталі все накопичувались, і вона з часом включилася — почала кивати, гмикати, зупиняти мене та перепитувати про дрібниці, які я роз’яснив недостатньо. Я показав їй список рекомендованого обладнання від Рейлін Кавахари, і вона схвалила близько двох третин його вмісту. Решту складали необов’язкові корпоративні доповнення, а Кавахарині консультанти, на її думку, ніхріна не тямили.