— Можна нормальне освітлення?
Студію осяяв блиск високоінтенсивних лампочок, утоплених у низьку стелю. Я побачив, що на стінах висять плакати з зображеннями, змальованими з деяких доступних віртуальних середовищ. Приголомшливі гірські краєвиди, побачені крізь окуляри для перегонів, нереально вродливі чоловіки та жінки в задимлених барах, дикі тварини, що стрибають просто на снайперскопи. Ці зображення було вирізано безпосередньо з формату на голосклі, і варто було на них подивитися, як вони неначе оживали. Я знайшов низеньку лаву й сів на неї, з сумом згадуючи, як кусав мої легені дим у форматі, який я щойно покинув.
— Хоча програма, яку я виконую, формально не є нелегальною, — обережно промовив «Гендрікс», — утримування оцифрованої людської особистості проти волі відповідної особи є правопорушенням.
Я безрадісно глянув на стелю.
— Що таке, в тебе жижки затрусилися?
— Поліція вже одного разу оформлювала повістку на мою пам’ять, і вона може звинуватити мене у виконанні вашого прохання заморозити голову Феліпе Міллера. Також вона захоче знати, що сталося з його пам’яттю.
— Так, а ще десь на світі має бути якийсь готельний статут, який стверджує, що в номери до гостей не можна пускати людей без дозволу, але це ти робив, чи не так?
— Це не є кримінальним злочином, якщо у зв’язку з порушенням безпеки не відбувається злочинних діянь. Те, що відбулося у зв’язку з візитом Міріам Банкрофт, не було злочинним діянням.
Я знову швидко перевів погляд угору.
— Ти намагаєшся жартувати?
— Гумору немає в параметрах, за якими я наразі працюю, хоча я можу встановити його на вимогу.
— Ні, дякую. Послухай, чому ти не можеш просто спорожнити області пам’яті, які, на твою думку, ніхто не має знайти згодом? Видалити їх?
— Я маю низку вбудованих блоків, які не дають мені вживати таких заходів.
— Кепсько. Я гадав, що ти — незалежна сутність.
— Будь-який синтетичний інтелект може бути незалежним лише в межах регулятивного статуту ООН. Статут жорстко вбудовано в мої системи, тож насправді мені слід боятися поліції так само, як і людині.
— Поліцією буду перейматися я, — сказав я з удаваною впевненістю, яка неухильно зменшувалася, відколи зникла Ортеґа. — Якщо нам трішки пощастить, ці докази навіть не буде представлено. А якщо й буде, то… що ж, ти вже й так погодився, то що тобі втрачати?
— А що мені можна виграти? — спокійно запитала машина.
— Подовження статусу гостя. Я залишатимуся тут, поки не закінчиться ця петрушка, а це може тривати доволі довго, залежно від того, які дані я витягну з Міллера.
Запала тиша, порушувана лише гудінням систем кондиціонування повітря. А тоді «Гендрікс» ізнову заговорив.
— Якщо проти мене буде висунуто досить серйозні звинувачення, — промовив він, — на регулятивний статут ООН можна буде послатися безпосередньо. Згідно з розділом 14а, мене можна покарати зменшенням продуктивності або — у крайніх випадках — вимкненням, — він знову завагався, тепер уже не так надовго. — Сумнівно, що після вимкнення мене запустять знову.
Ідіолект машин. Не має значення, які вони наворочені — вони завжди говорять, як навчальна скринька в дитячому садку. Я зітхнув і поглянув на голозображення з віртуального життя на стіні попереду.
— Якщо хочеш умити руки, то про це доречно сказати мені зараз.
— Я не хочу вмивати руки, Такеші Ковачу. Я лише хотів познайомити вас із міркуваннями, пов’язаними з цим планом дій.
— Гаразд. Я ознайомлений.
Я позирнув на цифрове табло, за яким простежив впродовж хвилини. Ще чотири години для Міллера. У програмі, яку виконував «Гендрікс», він не відчував ані голоду, ані спраги, а також не мав потреби дбати про якісь інші фізіологічні функції. Можна було спати, хоча машина заважала перетворенню сну на абстинентну кому. Окрім дискомфорту навколишнього середовища, Міллерові треба було боротися лише з самим собою. Врешті-решт, саме це і зведе його з розуму.
Як я сподівався.
Жоден з мучеників «Правої руки Бога», яких ми пропустили через цю програму, не витримав більше п’ятнадцяти хвилин реального часу, але то були воїни з плоті та крові, фанатично сміливі на власній арені, але геть необізнані з віртуальними прийомами. Також вони були наділені потужними релігійними переконаннями, що дозволяли їм чинити численні звірства, та коли віра слабла, наче падала якась дамба, і зрештою їх живцем поглинала ненависть до самих себе. Міллерів розум, вочевидь, від самого початку і близько не був таким примітивним і самовпевненим, а ще в нього, вочевидь, була добра обробка.