Ураження станером зблизька.
Востаннє я спіймав повний заряд зі станера завдяки міллспортській поліції громадського порядку, і, хоча обробка посланця повернула мені сяку-таку свідомість хвилин за двадцять, я ще пару годин після цього був здатен хіба що труситися й сіпатися. Як давно підбили Ортеґу, було незрозуміло, але вигляд вона мала кепський.
— Це простий обмін, — сказав Кадмін. — Тебе на неї. Я припаркувався за рогом, на Мінна-стрит. Пробуду там наступні п’ять хвилин. Приходь сам, бо інакше я прострелю їй пам’ять через карк. Обирай сам.
Клаптевик усміхнувся, а пустеля зашкварчала і зникла.
Я зайшов за ріг кварталу та Мінна-стрит рівно за хвилину. Два тижні без цигарок — і на дні Райкерових легень неначе знайшовся ще один відсік.
Це була маленька понура вуличка з запечатаними вітринами та порожніми ділянками. Довкола ані душі. Єдиним транспортом у полі зору був матово-сірий катер, який чекав на узбіччі з увімкненими в надвечірньому присмерку фарами. Я невпевнено наблизився до нього, поклавши руку на руків’я «Немекса».
Коли я опинився за п’ять метрів від задньої частини катера, відчинилися дверцята, і звідти викинули тіло Ортеґи. Вона випала на вулицю мішком. Коли вона незграбно приземлилася, я прибрав «Немекс» і сторожко підійшов до неї, не зводячи очей з машини.
З віддаленого боку прочинилися дверцята, і з катера виліз Кадмін. Оскільки я зовсім недавно бачив його в віртуалі, до мене дійшло не одразу. Високий, темношкірий, із яструбиним ликом, який я востаннє бачив, коли він снив у рідині під склом перечохлювального резервуару «Панамської троянди». Клон мученика з «Правої руки Бога», а в його плоті ховається Клаптевих.
Я націлився з «Немекса» на його горло. З відстані, хіба що трохи більшої за ширину катера, він мав знести Кадміну голову і, можливо, вирвати з його хребта пам’ять, хоч що станеться опісля.
— Не дуркуй, Ковачу. Цей транспорт броньований.
Я хитнув головою.
— Мене цікавиш тільки ти. Просто стій саме там, де стоїш.
Не прибираючи «Немекса» й не зводячи очей із цільової зони в нього над кадиком, я опустився в бойову стійку біля Ортеґи й потягнувся пальцями вільної руки до її обличчя. Довкола кінчиків моїх пальців відчулося тепле дихання. Я наосліп потягнувся до шиї, щоб намацати пульс, і знайшов його, слабкий, але стабільний.
— Лейтенантка жива та здорова, — нетерпляче промовив Кадмін. — А це більше, ніж ми зможемо сказати про будь-кого з вас за дві хвилин, якщо ти не опустиш цю пушку й не сядеш у машину.
Під моєю рукою заворушилося лице Ортеґи. Перекотилася її голова, і я вловив її запах. Її половину феромонної пари, що, власне, і втягнула в це нас обох. Голос у неї був кволий і нечіткий через заряд станера.
— Не роби цього, Ковачу. Ти мені нічого не винен.
Я встав і трохи опустив «Немекс».
— Назад. На п’ятдесят метрів по вулиці. Вона не може ходити, а ти міг би завалити нас обох, перш ніж я віднесу її на два метри. Назад. Я йду до машини, — я помахав пістолетом. — Зброя лишається в Ортеґи. У мене з собою тільки це.
Я підняв куртку для наочності. Кадмін кивнув. Він кинувся назад у катер, і транспорт плавно покотився кварталом. Я провів його поглядом до зупинки, а тоді знову став на коліна біля Ортеґи. Вона насилу сіла.
— Ковачу, не треба. Вони тебе вб’ють.
— Так, вони неодмінно спробують, — я взяв її за руку й обгорнув нею руків’я «Немекса». — Послухай, я тут у будь-якому випадку все закінчив. Банкрофт купився, Кавахара дотримає слова й доправить Сару назад. Я її знаю. Тобі треба затримати її за Мері Лу Гінчлі та визволити зі стеку Райкера. Поговори з «Гендріксом». Там я залишив тобі деякі незавершені справи.
Вулицею рознісся нетерплячий аварійний сигнал катера. У напівтемряві вулиці його звук видавався неясним і стародавнім, наче передсмертне гукання слонового ската на Рифі Хірати. Уражена станером Ортеґа дивилася знизу вгору так, наче тонула.
— Ти…
Я всміхнувся і приклав руку до її щоки.
— Мушу переходити до наступного екрана, Крістін. От і все.
Тоді я встав, зціпив руки на карку й пішов до машини.
ЧАСТИНА П'ЯТА: ВІДПЛАТА
(Відмова систем)