Втім, те саме стосувалося Кадміна, тож це, може, й не було таким очевидним. Може, було віддано наказ вивести Кадміна з ладу, але лише доти, доки я буду потрібен. Коли Банкрофта було переконано, я знову втратив цінність, і знову було віддано наказ залишити Кадміна у спокої. Він міг убити мене або ж я міг убити його — залежно від того, на чиєму боці буде фортуна. А тоді Кавахара прибере того, хто залишиться.
Я не сумнівався, що Кавахара дотримає слова стосовно визволення Сари. Діячі якудзи старої школи в цьому плані були диваками. Але щодо мене вона не озвучувала таких обов’язкових до виконання обіцянок.
Ми злізли з останніх сходів, трохи ширших за всі інші, та вийшли на засклений поміст над переробленою вантажною коміркою. Опустивши погляд, я побачив одну з арен, повз які ми з Ортеґою проїхали електромагнітним потягом минулого тижня, але тепер з рингу для вбивств було знято пластикове покриття, і в передніх рядах кожної пластикової трибуни зібралося по невеликому натовпу. Крізь скло я чув невпинне гудіння, що виражало захват і очікування та завжди передувало боям почвар, які я відвідував у юності.
— Ах, на вас чекає публіка, — Заріз стояв біля мого плеча. — Ну, правильніше кажучи, на Райкера. Хоча я не сумніваюся, що ви зможете прикинутися для них так само вправно, як тоді, коли переконували мене.
— А якщо я вирішу цього не робити?
Грубе обличчя Заріза вдало огиду. Він показав рукою на натовп.
— Що ж, гадаю, ви б могли спробувати пояснити це їм посеред поєдинка. Але, правду кажучи, акустика тут не найкраща, та й у будь-якому разі… — він неприємно посміхнувся. — Сумніваюся, що ви матимете на це час.
— Ви вже все вирішили, так?
Заріз і далі посміхався. Позаду нього Пернілла Ґріп та інший синтетик стежили за мною з хижим азартом котів, що сидять перед пташиною кліткою. Унизу знуджений натовп здійняв галас.
— Цей поєдинок я ретельно організовував. Публіці не терпиться побачити, як Еліас Райкер платить за свої переступи, і не справдити їхніх очікувань було б доволі ризиковано. І тим паче непрофесійно. Але, знов-таки, я не думаю, що ви приїхали сюди, сподіваючись вижити. Чи не так, пане Ковач?
Я згадав безлюдну вулицю Мінна-стрит у присмерку та скручене тіло Ортеґи. Переборов нудоту від ураження станером і блиснув усмішкою зі старих запасів.
— Ні, мабуть, ні.
Тихі кроки вздовж помосту. Краєм ока я позирнув на звук і побачив Кадміна, вбраного в той самий одяг, що й я. Космічні пантофлі почовгали й тихо зупинилися неподалік, і він схилив голову набік так, наче вперше мене оглядав. Він м’яко заговорив:
Я похмуро всміхнувся.
— «Якщо хочеш програти бій, спершу поговори про це».
— Але в ті дні вона була молодша, — всміхнувся Кадмін у відповідь, показуючи бездоганні білі зуби на тлі засмаглої шкіри. — Ледве вийшла з підліткового віку, якщо правильно написано у вступі мого примірника «Фурій».
— На Світі Гарлана підлітковий вік триває довше. Я думаю, що вона знала, про що говорила. Може, підемо далі?
За вікнами, наче хвиля на твердому гальковому пляжі, здіймався гамір натовпу.
Розділ тридцять шостий
На бойовій арені гамір був менш однорідний. На задньому плані, наче плавці пляшкоспинів у збуреній воді, виділялись окремі голоси, хоча я все одно не міг нічого розібрати без застосування нейрохімїї. Загальний шум перекрив лише один крик: коли я підійшов до краю рингу, хтось заволав мені:
— Чуєш, гівна кавалок, згадай мого брата!!!
Я позирнув угору в пошуках ображеного за рідну людину, але побачив лише море сердитих облич, які на щось чекали. Кілька їхніх власників стояли, розмахуючи кулаками й тупаючи так, що металеве риштування аж гуло. Жага крові наростала, наче щось матеріальне, а повітря від неї неприємно густішало. Я спробував згадати, чи кричали так ми з моїми товаришами з банди на новопештських боях почвар. Мабуть, так. А ми ж навіть не знали бійців, які кидалися один на одного та дряпалися нам на потіху. Ці люди принаймні були якось особисто зацікавлені у крові, пролиття якої хотіли побачити.