По той бік арени, склавши руки, на мене чекав Кадмін. Піддатлива сталь силових кастетів, одягнених на пальці кожної руки, виблискувала у світлі, що падало згори. Це була неочевидна перевага, така, що не перетворить бій на гру в одні ворота, але дасться взнаки в довгостроковій перспективі. Насправді кастети мене не хвилювали — найбільше мене турбувала в Кадміні схема посиленого реагування «Воля Бога». Трохи більше століття тому я протистояв бійцям з тією самою системою, з якими бився Протекторат на Шарії, і здолати їх було нелегко. Стара, але важка військова біомеханіка, і проти неї Райкерова нейрохімія, нещодавно вхекана ураженням зі станера, матиме досить жалюгідний вигляд.
Я став навпроти Кадміна, як того вимагала розмітка на підлозі. Натовп довкола мене трохи стих, і спалахнули прожектори: до нас приєднався емсі Заріз. Гарно вбраний і нафарбований заради камер Пернілли Ґріп, він скидався на злісну ляльку з дитячого кошмару. Гідна пара для Клаптевика. Він підняв руки, і направлені динаміки у стінах переробленої вантажної комірки підсилили його слова з горлового мікрофона.
— Ласкаво просимо на «Панамську троянду»!
Юрба невиразно загула, але поки що вона спокійно чекала. Заріз знав це і повільно розвернувся, користаючись із очікування.
— Вітаємо вас на дуже особливому та дуже елітному заході на «Панамській троянді». Ми вітаємо, я вітаю вас на найостаннішому та найкривавішому приниженні Еліаса Райкера.
Глядачі оскаженіли. Я підняв погляд на їхні затінені обличчя і побачив, що тонку шкіру цивілізації здерто, а їхня лють оголена, наче плоть під нею.
Цей гамір перекричав підсилений голос Заріза. Він утихомирював присутніх, змахуючи обома руками.
— Більшість із вас, безперечно, пам’ятає детектива Райкера за якоюсь зустріччю. Дехто з вас асоціює це ім’я з пролитою кров’ю, а може, і зі зламаними кістками.
Ах, ці спогади. Ці спогади болючі, і дехто з вас, можливо, думає, що їх неможливо позбутися.
Тепер він уже заглушив їх, і його голос відповідним чином стих.
— Друзі мої, я не можу сподіватися, що зітру ваші спогади, бо цього не пропонують у нас на борту «Панамської троянди». Тут торгують не м’яким забуттям, а пам’яттю, хоч яка вона гірка. Не мріями, друзі мої, а реальністю, — він викинув уперед одну руку, показуючи на мене. — Друзі мої, це — реальність.
Знову радісні крики. Я позирнув на Кадміна і роздратовано звів брови. Я думав, що можу померти, але не очікував, що від нудьги. Кадмін знизав плечима. Він хотів цього бою. Зарізова театральщина була лише дещо несимпатичною ціною, яку він мусив за нього сплатити.
— Це — реальність, — повторив емсі Заріз. — Сьогоднішній вечір — це реальність. Сьогодні ви побачите, як Еліас Райкер загине, впавши на коліна, і я, хоч і не можу стерти спогади про те, як били ваші тіла й ламали ваші кістки, принаймні можу замінити їх звуками, які видаватиме ваш мучитель, коли його ламатимуть.
Натовп вибухнув.
Я ненадовго замислився про те, чи перебільшує Заріз. Виглядало на те, що правда про Райкера — річ невловима. Я згадав, як виходив із «Закритого простору Джеррі», як Октай відсахнувся від мене, побачивши Райкерове обличчя. Джеррі особисто розповів мені про конфлікт монгола з копом, тіло якого я носив: «Райкер колись постійно його обшукував. Пару років тому побив його мало не до смерті». А ще був Баутіста, який сказав про Райкерові техніки ведення допиту: «Як правило, він ходить на межі». Скільки разів Райкер перетнув цю межу, щоб ось так зацікавити натовп?
Що сказала б Ортеґа?
Я згадав про Ортеґу, і її обличчя стало крихітним острівцем спокою серед насмішок і криків, які заохочував Заріз. Маючи талан і те, що я залишив їй у «Гендріксі», вона прибере Кавахару замість мене.
І цього досить.
Заріз витягнув зі своїх шат ніж із важким зазубленим лезом і підняв його. У приміщенні стало відносно тихо.
— Удар милосердя, — оголосив він. — Коли наш матадор поб’є Еліаса Райкера так, що в нього вже забракне сили підвестися, ви побачите, як із його хребта ще за життя виріжуть пам’ять і розтрощать, і ви будете певні, що його більше немає.
Він відпустив ніж і дозволив своїй руці знову опуститися. Чистий театр. Зброя зависла в повітрі, виблискуючи у фокальному грав-полі, а тоді попливла вгору, піднявшись метрів на п’ять посеред арени.