— Імовірно. Вона сказала, що ми б, імовірно, могли зробити трансплантат пам’яті. І при цьому одного з нас усе одно треба позбутися. Це не злиття, це трансплантат, від одного з нас до другого. Редагування. Ти хочеш вчинити так із собою? Із тим, який залишиться жити. Ми не могли витримати навіть редагування того конструкта, який створив «Гендрікс». Як ми з цим житимемо? Ні, ні, це має бути чітко. Або один, або другий. І ми маємо вирішити, який саме.
— Так, — я взяв пляшку з віскі й похмуро подивився на етикетку. — То що будемо робити? Зіграємо на це діло? Камінь, ножиці, папір — скажімо, п’ять разів?
— Я думав у дещо раціональнішому ключі. Ми переповідаємо один одному свої спогади від цього часу, а тоді вирішуємо, які хочемо зберегти. Які варті більшого.
— Як нам у біса виміряти щось таке?
— Ми самі знатимемо. Ти знаєш, що знатимемо.
— А якщо один із нас збреше? Прикрасить правду, аби спогад здавався привабливішим? Або збреше щодо того, який подобається йому більше.
Він примружив очі.
— Ти серйозно?
— За кілька днів може відбутися дуже багато. Як ти вже сказав, ми обидва захочемо вижити.
— Якщо дійде до цього, нас може перевірити на поліграфі Ортеґа.
— Думаю, я краще зіграю.
— Дай мені ту грану пляшку. Якщо ти не збираєшся сприймати це всерйоз, то я теж не буду. Бляха-муха, та ти, можливо, взагалі десь там згориш і вирішиш для нас цю проблему.
— Дякую.
Я передав йому пляшку й подивився, як він обережно наливає собі напою на два пальці. Джиммі де Сото завжди казав, що наливати більше п’яти пальців односолодового незалежно від ситуації — святотатство. Після цього, твердив він, людина все одно що п’є змішане віскі. Мені здавалося, що сьогодні ми зневажимо цей догмат віри.
Я підняв келих.
— За єдність у цілях.
— Так, і за кінець самотньої пиятики.
Майже добу по тому, проводжаючи його поглядом на одному з моніторів готелю, я ще мучився похміллям. Він вийшов на тротуар і зачекав, тим часом як до узбіччя під’їхав довгий начищений лімузин. Коли ближчі до узбіччя двері піднялися, я помітив усередині профіль Міріам Банкрофт. Тоді він поліз усередину, і двері плавно опустилися назад, закриваючи їх обох. Лімузин затремтів, піднявся й полетів.
Я проковтнув, не запиваючи, ще знеболювальних, витримав десять хвилин, а тоді пішов на дах чекати Ортеґу.
Було холодно.
Розділ тридцять дев'ятий
У Ортеґи були різні новини.
Айрін Елліотт зателефонувала на дільницю та сказала, що готова поговорити про ще один запуск. Дзвінок надійшов з одним із найскупіших голкокидків в історії Фелл-стрит, і Елліотт заявила, що матиме справу лише безпосередньо зі мною.
Тим часом дезінформація щодо «Панамської троянди» не втрачала переконливості, а в Ортеґи досі зберігалися стрічки пам’яті «Гендрікса». Смерть Кадміна перетворила першу справу Фелл-стрит практично на адміністративну формальність, і вже ніхто не поспішав з нею розбиратися. Розслідування відділу внутрішніх справ щодо того, яким чином убивцю взагалі витягнули зі зберігання, тільки починалося. Зважаючи на те, що в цьому теоретично брав участь ШІ, рано чи пізно він мав зацікавитися «Гендріксом», але до цього ще було далеко. Треба було виконати певні процедури співпраці між відділами, а Ортеґа успішно розповіла Мураві історію про незавершені справи. Капітан з Фелл-стрит дав їй пару тижнів вільного часу на наведення ладу; всі негласно вважали, що Ортеґа не любить відділ внутрішніх справ і не стане спрощувати життя його працівникам.
Простір довкола «Панамської троянди» обнюхувала парочка детективів з відділу внутрішніх справ, але Ортеґу з Баутістою надійно, як вимкнення стеку, захищав відділ органічних ушкоджень. Відділу внутрішніх справ поки що не перепадало нічого.
У нас було тижні зо два.
Ортеґа полетіла на північний схід. Вказівки Елліотт навели нас на маленьку купку булькобудів, які зібралися довкола західного кінця оточеного деревами озера за сотні кілометрів від інших поселень. Коли ми розвернулися над табором, Ортеґа гмикнула, впізнавши його.
— Знаєш це місце?
— Знаю такі, як воно. Поселення злодюжок. Бачиш оту тарілку в центрі? Її підключили до якоїсь старої метеоплатформи геосинхронізації, і вона дає їм вільний доступ до чого завгодно в півкулі. На це місце, напевно, припадає кілька відсотків усіх злочинів проти використання даних на Західному узбережжі.