Я трохи полежав нерухомо, набираючись м’язової сили. До коктейлю з двох ін’єкцій «старого з косою» треба було звикнути. На Шарїї ми не потребували концентрації, вищої за двадцять відсотків. Температури навколишнього середовища в Зігічче були досить високі, а давачі інфрачервоного випромінювання в танках-павуках були примітивні. Тут тіло з температурою, рівною кімнатній температурі на Шарії, розбудило б усю сигналізацію на корпусі. Без обережного підживлення киснем моє тіло мало швидко вичерпати свої запаси енергії на клітинному рівні, а далі я б задихався на підлозі, як насаджений на остень пляшкоспин. Я лежав нерухомо, глибоко й повільно дихаючи.
Пару хвилин по тому я знову крутнувся й відстебнув грав-тримач, а тоді обережно прослизнув у люк і наштовхнувся долонями на сітчасту сталеву доріжку. Поволі висунув решту тіла з люка, почуваючись метеликом, що виходить із лялечки. Перевіривши темну доріжку в обох напрямках, я зіп’явся на ноги та зняв шолом і рукавички стелс-костюма. Якщо плани кіля, добуті Айрін Елліотт під час занурення на аероверф Тампи, досі точні, то доріжка веде поміж величезних гелієвих камер до кормової каюти керування плавучістю судна, а там я зможу видертися технічною драбиною просто на головну палубу обслуговування. Згідно з тим, що ми виснували з допиту Міллера, Кавахарині покої були розташовані на два рівні нижче з лівого боку. Їй належали два величезні вікна в корпусі.
Пригадавши креслення, я витягнув осколковий пістолет і попрямував до корми.
Менш ніж за п’ятнадцять хвилин я дістався каюти керування, нікого не зустрівши по дорозі. Сама каюта керування, схоже, була автоматизована, і я запідозрив, що зараз практично ніхто не став би ходити під величезні навіси у верхній частині корпусу дирижабля. Я знайшов технічну драбину та обережно поліз із неї донизу, поки тепле сяйво, що лилося вгору й потрапляло мені на обличчя, не підказало, що я майже дістався палуби обслуговування. Я зупинився і прислухався, чи не почую якісь голоси; напруживши до краю слух і всі чуття аж на хвилину, я подолав останні чотири метри донизу та зіскочив на підлогу добре освітленого, застеленого килимом проходу. Людей у ньому не було в жодному напрямку.
Я звірився зі своїм внутрішнім годинником і сховав осколковий пістолет. До кінця завдання ще був час. Наразі Ортеґа з Кавахарою вже мають розмовляти. Я швидко роззирнувся, оглядаючи декор, і здогадався, що палуба обслуговування зараз виконує не ту функцію, для якої призначалася колись. Прохід було розкішно оздоблено червоним із золотом; раз на кілька метрів у ньому траплялись екзотичні рослини та лампи у вигляді тіл, що злягалися. Килим під ногами був глибокий; на ньому були виткані вкрай деталізовані зображення розкутих сексуальних утіх. Чоловіки, жінки та хтось середній між ними в різних варіантах обвивалися одне довкола одного вздовж коридору безперервною чередою заткнутих отворів і розкинутих кінцівок. Стіни були обвішані такими самими відвертими голокадрами, що оживали, охаючи та стогнучи, коли я проходив повз них. На одному з них я, здається, впізнав темноволосу жінку з малиновими губами, що була в рекламі з вуличного передавача, жінку, що, можливо, притиснулася стегном до мого стегна в барі на іншому боці земної кулі.
З допомогою дії бетатанатину все з цього вплинуло на мене не більше, ніж марсіянські техногліфи.
Обабіч коридору приблизно що десять метрів розташовувалися оббиті плюшем подвійні двері. Щоби здогадатися, що ховається за дверима, непотрібна була багата уява. По суті, такі ж біокабінки, як у Джеррі, і з кожних дверей щомиті цілком міг вийти якийсь клієнт. Я пришвидшив крок, шукаючи суміжного коридора, який, як я знав, вів до сходів і ліфтів на інші рівні.
Я вже майже дістався туди, аж раптом розчахнулися двері за п’ять метрів переді мною. Я завмер, поклавши руку на руків’я осколкового пістолета, притиснувши плечі до стіни та вп’явшись поглядом у двері. Загуділа нейрохімія.
Переді мною з відчинених дверей повільно, наче страждаючи на артрит, вийшла тварина з сірим хутром — чи то вовченя-підліток, чи то собака. Я відійшов від стіни, не прибираючи руки з осколкового пістолета та стежачи за твариною. Вона була трохи вища, ніж людині по коліно, і ходила на чотирьох, але з будовою її задніх лап щось було страшенно не так. Вони були якісь вивернуті. Вуха в неї були відведені назад, а з її горла долинало тихе скавучання. Вона повернула голову до мене, і моя рука на мить міцніше взялася за осколковий пістолет, але тварина лише глянула на мене, і німого страждання в її очах вистачило, щоби сказати мені, що я в безпеці. Тоді вона зболено пошкутильгала коридором до кімнати трохи далі з протилежного боку й зупинилася там, наблизивши видовжену голову до дверей, наче прислухалася.