— Ловко.
— Так, судячи з того, що я чула, все одно в подіях на ринку більш-менш нормально розбиралися тільки ШІ. У той час чимало з них і звільнилися. Купа готелів на цій вулиці є ШІ, — вона широко всміхнулася крізь дим. — Тому в них ніхто й не зупиняється. Насправді це сумно. Я десь читала, що вони прагнуть клієнтів так, як люди хочуть сексу. Це має бісити, еге ж?
— Так.
Прийшов один з ірокезів і навис над нами. Ортеґа підняла на нього погляд, який свідчив, що її не варто турбувати.
— Ми ідентифікували зразки ДНК, — соромливо промовив ірокез і передав їй відеофаксову пластинку. Ортеґа проглянула її й підхопилася.
— Так, так. Ви ненадовго опинились у шляхетному товаристві, Ковачу, — вона змахнула рукою в бік чоловічого трупа. — Останній зареєстрований власник чохла — Димітрій Кадмін, також відомий як Дімі-Близнюк. Професійний кілер із Владивостока.
— А жінка?
Ортеґа та ірокез перезирнулися.
— Улан-Баторський реєстр?
— Точно, шефине.
— Упіймали падлюку, — Ортеґа з новими силами скочила на ноги. — Пропоную витягнути їхні пам’яті й передати на Фелл-стрит. Мені треба, щоб Дімі завантажили в ізолятор до півночі, — вона озирнулася на мене. — Ковачу, можливо, ви щойно принесли користь.
Ірокез засунув руку під свій двобортний костюм і безтурботно, наче дістаючи цигарки, витягнув убивчий ніж із важким лезом. Вони разом підійшли до трупа й уклякли біля нього. До них побрели зацікавлені офіцери у формі. Із мокрим тріском розрізали хрящ. За мить я підвівся й долучився до глядачів. На мене ніхто не зважав.
Це не можна було б назвати витонченою біотехнологічною хірургією. Ірокез відтяв частину хребта трупа, щоб добратися до основи черепа, і колупався вістрям ножа, намагаючись розшукати кортикальну пам’ять. Крістін Ортеґа міцно тримала голову обіруч.
— Їх ховають набагато глибше, ніж колись, — говорила вона. — Спробуй-но витягнути решту хребців, вона точно там.
— Я намагаюся, — прокректав ірокез. — Гадаю, там якесь посилення. Якась протиударна шайба з тих, про які говорив Ноґучі, коли востаннє заходив… Трясця!! Я думав, вона там.
— Ні, слухай, ти не під тим кутом працюєш. Дай-но я спробую.
Ортеґа взяла ніж і зафіксувала череп одним коліном.
— Трясця, шефине, я її майже знайшов.
— Так, так, я не буду всю ніч дивитися, як ти тут колупаєшся, — піднявши погляд, вона побачила, що я стежу за нею, коротко кивнула й поставила в потрібне місце зазублений кінець леза. А тоді, лупонувши по руків’ю ножа, відтяла щось і з усмішкою поглянула на ірокеза.
— Чув?
Вона занурила руку у криваве місиво й витягнула пам’ять, тримаючись за неї двома пальцями. Вигляд вона мала не бозна-який: закривавлена протиударна оболонка, ледве завбільшки з недопалок від цигарки — тільки з одного кінця стирчать перекручені нитки мікроштекерів. Я зрозумів, чому католики не бажають вірити, ніби це — вмістилище людської душі.
— Попався, Дімі, — Ортеґа піднесла пам’ять до світла, а тоді передала її разом з ножем ірокезу. Витерла пальці об одяг трупа. — Гаразд, витягнемо другу з жінки.
Поки ірокез на наших очах повторював цю процедуру з другим тілом, я нахилив голову досить близько до Ортеґи, щоби пробурмотіти:
— То ви й цю дамочку знаєте?
Вона рвучко розвернулася до мене — щоправда, я не знав напевне, з подиву чи з огиди до моєї близькості.
— Так, вона теж Дімі-Близнюк. Чи не Близнюк, а Близнючка, хе-хе? Чохол зареєстровано в Улан-Баторі, а це, щоб ви знали, азійська столиця підпільних завантажень. Розумієте, Дімі — натура не дуже довірлива. Йому подобається, коли поруч є люди, в чиїй підтримці він може бути певен. А в тих колах, де обертається Дімі, реально можна довіряти лиш одній людині — собі.
— Ці кола видаються мені знайомими. Чи легко копіювати себе на Землі?
Ортеґа скривилася.
— Це стає дедалі легше. З нинішнім рівнем техніки передовий процесор для перечохлення вміщається в санвузол. Досить скоро він вміщатиметься в ліфт. А далі — у валізу, — вона знизала плечима. — Така ціна прогресу.
— На Світі Гарлана це можна зробити, хіба що подавши заяву на міжзоряний кидок, віддавши на зберігання страхову копію на час мандрівки, а тоді в останню хвилину скасувавши передачу. Підробити транспортне свідоцтво, а тоді заявити про максимальну зацікавленість у тимчасовому завантаженні копії. Людина за межами планети, а справи в неї йдуть під три чорти — у таких ситуаціях. Один раз завантажити оригінал на передавальній станції і ще раз — через страхову компанію деінде. Копія номер один виходить зі станції легально. Людина щойно передумала їхати. Так буває з безліччю людей. Копія номер два так і не звертається до страхової компанії з приводу повернення на зберігання. Щоправда, це коштує купу грошей. Щоб вам за це нічого не було, треба підкупити багато людей і вкрасти купу машинного часу.