Ірокез послизнувся й порізав ножем великий палець. Ортеґа закотила очі та здавлено зітхнула, а тоді знову повернулася до мене.
— Тут це легше, — коротко сказала вона.
— Та невже? І як це працює?
— Це… — вона завагалася, ніби замислившись про те, чому зі мною розмовляє. — А чому ви питаєте?
Я широко їй усміхнувся.
— Мабуть, просто природна цікавість.
— Гаразд, Ковачу, — вона обхопила обіруч свій кухлик із кавою. — Ось як це працює. Якось пан Димітрій Кадмін заходить до однієї з великих страхових компаній, що займаються видобутком і перечохленням. Ну, до когось справді поважного, скажімо, «Ллойдс» чи, може, «Картрайт-Солар».
— Тут? — я змахнув рукою в бік вогнів на мосту, які було видно з вікон моєї кімнати. — У Бей-Сіті?
Коли поліціянти зібралися піти з «Гендрікса», а Ортеґа вирішила залишитися, ірокез кілька разів дивно на неї подивився. Вона спровадила його, знову наказавши хутко завантажити Кадміна, а тоді ми пішли нагору. Вона майже не дивилася вслід поліційним катерам.
— У Бей-Сіті, на Східному узбережжі, можливо, навіть у Європі, — Ортеґа трохи надпила кави і скривилася від віскі, який підлив на її прохання «Гендрікс». — Це не має значення. Значення має компанія. Хтось визнаний. Хтось із тих, хто займався страхуванням від появи завантажень. Пан Кадмін бажає взяти страховий поліс «ВП» і робить це після тривалої дискусії про страхові внески. Розумієте, це ж про людське око має бути пристойно. Це велике шахрайство — різниця лише в тому, що ціллю тут є дещо більше за гроші.
Я притулився спиною до віконної рами. Номер «Сторожова вежа» було названо влучно. Усі три кімнати виходили на місто та на воду за ним, або на північ, або на захід, а близько п’ятої частини доступного простору займала віконна полиця в кімнаті відпочинку, викладена м’якими матами з психоделічним забарвленням. Ми з Ортеґою сиділи навпроти одне одного; нас розділяв щонайменше метр простору.
— Добре, отже, виходить одна копія. Що далі?
Ортеґа знизала плечима.
— Смертельний нещасний випадок.
— В Улан-Баторі?
— Так. Дімі врізається на великій швидкості в опору ЛЕП, випадає з вікна готелю абощо. Улан-баторський агент-розпорядник видобуває пам’ять і за чималий хабар робить копію. Тут у гру вступає «Картрайт-Солар» або «Ллойдс» зі своїм дозволом на видобуток, передає Дімі (ЦЛ) до свого банку клонів і завантажує його у вільний чохол. Дуже вам дякуємо, сер. Із вами приємно вести справи.
— А тим часом…
— А тим часом агент-розпорядник купує на чорному ринку чохол, імовірно, якусь жертву кататонії з місцевої лікарні чи жертву наркотиків із місця злочину без надто сильних фізичних ушкоджень. Улан-баторська поліція негайно передає повноваження з цього приводу. Агент стирає чохлу розум, завантажує в нього копію Дімі, і чохол просто йде собі. Суборбіталка на інший бік планети — і вперед, до роботи в Бей-Сіті.
— Ви не надто часто ловите цих хлопців.
— Майже не ловимо. Річ у тому, що треба спіймати обидві копії у стані спокою, мертвими, як ці, або затриманими за правопорушення, що переслідується ООН. Законне право на завантаження з живого тіла дає тільки звинувачення ООН. А близнюк у безвихідному становищі просто трощить собі кортикальну пам’ять через карк, перш ніж ми встигаємо його затримати. Я таке бачила.
— Досить жорстко. Як за все це карають?
— Стиранням.
— Стиранням? У вас тут до нього вдаються?
Ортеґа кивнула. Довкола її вуст грала ледь вловима похмура посмішка.
— Так, у нас тут до цього вдаються. Ви шоковані?
Я замислився. Деякі злочини в Корпусі, передусім дезертирство або відмова від виконання бойового наказу, каралися стиранням, але я ніколи не бачив, щоб його застосовували. Це суперечило нашій обробці, яка змушувала швидко тікати. А на Світі Гарлана від стирання відмовилися за десятиліття до мого народження.
— Хіба це не дещо старомодно?
— Вам прикро через те, що має статися з Дімі?
Я провів кінчиком язика по порізах у себе в роті. Пригадав холодне коло металу на шиї й хитнув головою.
— Ні. Та чи розповсюджується це лише на таких, як він?
— Смертна кара передбачена ще за кілька злочинів, але за них, як правило, присуджують пару століть зберігання.
Судячи з виразу обличчя Ортеґи, вона вважала, що це — не така вже й чудова ідея.