— Заходьте.
Сон чудово позначився на взаємодії між моєю психікою та моїм новим чохлом. Опанувавши своє орендоване обличчя, я зайшов у приміщення слідом за Прескотт.
Найман сидів за столом і на позір працював за сіро-зеленим голодисплеєм. Він був худий, серйозний на вигляд чолов’яга, який демонстративно носив зовнішні очні лінзи у сталевій оправі, що пасували до його дорогого чорного костюма та короткого охайного волосся. У його погляді з-за лінз була помітна легка огида. Коли Прескотт зателефонувала йому з таксі та сказала, що ми затримаємося, він не зрадів, але Банкрофт явно з ним зв’язався, тому що Найман погодився на пізнішу зустріч зі стриманою покірністю дисциплінованої дитини.
— Оскільки ви, пане Ковач, попросили дозволу оглянути наші об’єкти, може, почнемо? Я звільнив свій графік на наступні пару годин, але на мене чекають клієнти.
Щось у Наймановій поведінці нагадувало коменданта Саллівана, але цей Салліван був набагато приємніший і не такий ображений. Я побіжно оглянув Найманові костюм і обличчя. Можливо, комендант став би таким, якби зробив кар’єру у зберіганні найбагатших, а не кримінальних елементів.
— Чудово.
Далі стало досить нудно. «ПсихаСек», як і більшість сховищ ЦЛВ, була хіба що велетенським набором складських полиць із кондиціонуванням. Ми пропленталися підвальними приміщеннями, охолодженими до температури від 7 до 11 градусів за Цельсієм, рекомендованої виробниками видозміненого вуглецю, подивилися на стелажі з великими, тридцятисантиметровими дисками розширеного формату та помилувалися видобувальними роботами, що бігали широкими рейками вздовж стін сховища.
— Це подвійна система, — з гордістю пояснив Найман. — Кожен клієнт зберігається на двох окремих дисках у різних частинах будівлі. Розподіл коду випадковий, знайти їх обох може лише центральний процесор, а блокування системи запобігає одночасному доступу до обох копій. Щоб завдати якоїсь реальної шкоди, треба було би вдертися сюди та двічі проминути всі системи безпеки.
Я ввічливо загмикав.
— Наш супутниковий висхідний канал працює через мережу щонайменше з вісімнадцяти орбітальних платформ безпечного допуску, орендованих у випадковій послідовності, — Найман надто захопився власного презентацією. Здавалося, він забув, що ані Прескотт, ані я не приїхали купувати послуги «ПсихаСек». — Жодну орбіталку не орендують більш ніж на двадцять секунд за один раз. Оновлення віддаленого зберігання надходять голкокидками, а маршрут їхньої передачі неможливо спрогнозувати.
Строго кажучи, це було не так. За наявності штучного інтелекту з відповідним розміром і нахилами рано чи пізно цього можна було б домогтися, але це було все одно що хапатися за соломинки. Тим ворогам, які нападають на жертв за допомогою ШІ, не треба добивати людей, стріляючи їм у голову з частинкового бластера. Я шукав не там.
— Чи можу я одержати доступ до Банкрофтових клонів? — зненацька спитав я Прескотт.
— Із точки зору закону? — Прескотт знизала плечима. — Наскільки я знаю, вказівки пана Банкрофта дають вам карт-бланш.
Карт-бланш? Прескотт увесь ранок обсипала мене такими словечками. Від них мало не відчувався смак важкого пергаменту. Щось таке міг би сказати персонаж Алена Марріотта у фільмі часів Заселення.
«Що ж, тепер ти на Землі.» Я повернувся до Наймана, який знехотя кивнув і сказав:
— Є певні процедури.
Ми повернулися до цокольного поверху та пішли коридорами, що мимохіть нагадали мені місце перечохлення у Центрі Бей-Сіті самою своєю несхожістю. Тут не було жодних колій від Гумових коліщаток каталок — чохли перевозили транспортом на повітряних подушках, — а стіни коридорів були пофарбовані в пастельні відтінки. Вікна, що ззовні скидалися на оглядові отвори в бункері, зсередини оздоблювали хвилясті, у стилі Ґауді, рами та карнизи. Ми проминули жінку, яка чистила їх вручну. Я звів брову. Нескінченне марнотратство.
Найман помітив мій погляд.
— Є певна робота, з якою просто не можуть добре впоратися працівники-роботи, — пояснив він.
— Не сумніваюся.
Банки клонів з’явилися ліворуч від нас; їхні важкі, герметичні сталеві двері з фасками та виїмками контрастували з ошатними вікнами. Ми зупинилися біля одних дверей, і Найман зазирнув у підвішений біля них сканер сітківки. Двері з вольфрамової сталі завтовшки цілий метр плавно відчинилися назовні. За ними була камера завдовжки чотири метри зі схожими дверима у віддаленому кінці. Ми зайшли всередину, і зовнішні двері зачинилися з тихим гупанням, війнувши повітрям у вуха.