Я краєчком ока помітив, як роздратовано закотила очі Уму Прескотт, і один кутик мого рота піднявся в усміху.
— Хто має доступ до цієї камери?
— Я сам і вповноважений персонал під денним кодом. Та ще, звісно, власники.
Я побрів уздовж ряду циліндрів, нахиляючись біля кожного, щоб оглянути візуалізацію даних біля його основи. У шостому перебував клон Міріам, а в сьомому та восьмому — двоє з клонів Наомі.
— Доньку ви також заморозили двічі?
— Так, — Найман явно спантеличився, а тоді злегка набундючився. Тут у нього з’явився шанс повернути собі ініціативу, втрачену на фрактальних закономірностях. — Хіба вас не повідомляли про її нинішній стан?
— Так, вона проходить психохірургію, — буркнув я. — Це не пояснює, чому її тут дві.
— Ну… — Найман швидко озирнувся на Прескотт, ніби кажучи, що розголошення ще якоїсь інформації не може не мати правових наслідків. Юристка кашлянула.
— «ПсихаСек» одержала від пана Банкрофта накази завжди тримати напоготові для переливання по одному запасному клону його самого та його найближчих родичів. Поки панна Банкрофт перебуває у Ванкуверському психіатричному стеку, обидва чохли зберігаються тут.
— Банкрофти люблять міняти чохли, — зі знанням справи повідомив Найман. — Як і багато наших клієнтів: це сповільнює зношення. За правильного зберігання людський організм здатен на досить значну регенерацію, а для серйозніших ушкоджень ми, звісно, надаємо повний пакет послуг із клінічного ремонту. За дуже помірними цінами.
— Не сумніваюся, — я відвернувся від останнього циліндра й усміхнувся Найманові. — Однак ви мало що можете зробити з випаруваною головою, еге ж?
Ненадовго запала тиша, в якій Прескотт зосереджено вдивлялась у куточок стелі, а Найманові вуста стиснулися так, що уподібнилися до анального отвору.
— На мою думку, це зауваження було дуже неґречне, — нарешті промовив директор. — Пане Ковач, чи є у вас якісь важливіші запитання?
Я зупинився біля циліндру Міріам Банкрофт і зазирнув у нього. Навіть розмитий оглядовою пластиною та гелем, нечіткий силует усередині відзначався чуттєвою пишнотою.
— Всього одне запитання. Хто вирішує, коли міняти чохли?
Найман позирнув на Прескотт, наче шукаючи юридичної підтримки своїх слів.
— Я одержую повноваження виконати передачу безпосередньо від пана Банкрофта щоразу, коли його оцифровують, окрім тих випадків, коли він спеціально просить цього не робити. У цьому випадку він такого прохання не висловлював.
Тут було щось таке, що збуджувало чуття посланця; щось сполучалося з чимось. Конкретизувати це ще було зарано. Я оглянув приміщення.
— Вхід до цього місця контролюється?
— Авжеж, — Найман досі говорив холодно.
— Чи багато було активності того дня, коли Банкрофт поїхав до Осаки?
— Не більше, ніж зазвичай. Пане Ковач, із цими відомостями вже ознайомилися поліціянти. Я справді не розумію, яку цінність…
— Потерпіть мене, — запропонував я, не дивлячись на нього, і від посланських інтонацій у моєму голосі він замкнувся, як перемикач.
Дві години по тому я визирав з вікна іншого автотаксі, яке відштовхнулося від посадкового причалу Алькатрасу й піднялося над Затокою.
— Ви знайшли те, що шукали?
Я позирнув на Уму Прескотт, замислившись, чи відчуває вона роздратування, яке я випромінюю. Я думав, що опанував у цьому чохлі більшість зовнішніх ознак, які виказують мій стан, але я чув про юристів, які проходили емпатську обробку для того, щоби вловлювати менш помітні вказівки на стан психіки своїх свідків під час перебування на трибуні. А тут, на Землі, я б не здивувався, якби у прекрасну ебенову голову Уму Прескотт було встановлено повний пакет для сканування тіла та голосу на предмет інфрачервоного випромінювання та інфразвукових частот.
Даних про підозрілі візити до сховища Банкрофтів у четвер, 16 серпня, було не більше, ніж у торговому центрі «Мішіма-мол» у вівторок по обіді. О восьмій ранку Банкрофт зайшов із двома помічниками, роздягнувся й заліз у підготовлений резервуар. Помічники пішли, забравши його одяг. Чотирнадцять годин по тому його інший клон виліз мокрий із сусіднього резервуара, взяв у іншого помічника рушник і пішов у душ. Жодних діалогів, окрім обміну ввічливими фразами. Нічого.
Я знизав плечима.
— Не знаю. Я справді ще не знаю, чого шукаю.
Прескотт позіхнула.
— Повне засвоєння?
— Вгадали, — я придивився до неї. — Ви багато знаєте про Корпус?
— Дещицю. Я писала статті про судові спори ООН. Їхня термінологія сама чіпляється. То що ви встигли засвоїти?