— Хочеш побачити… побачити… побачити?..
Дешевий ехо-резонатор на вокодері.
Я знову натиснув на кнопку. Скло проясніло, і по той бік стало видно жінку. Вона почала рухатися туди-сюди, демонструючи мені себе, своє треноване тіло та збільшені груди, нахилилася вперед і облизала скло кінчиком язика. Від її дихання скло спітніло. Її очі зустрілися з моїми.
— Хочеш торкнутися… торкнутися… торкнутися?.. Незалежно від того, використовувалися в кабінках інфразвукові частоти чи ні, все це викликало в мене однозначну реакцію. Мій пеніс потовщав і заворушився. Я зупинив його пульсацію та перегнав звідти кров у м’язи, наче мене покликали до бою. У цій сцені він мав висіти. Я знов потягнувся до кнопки оплати. Скляний екран ковзнув убік, і вона пройшла всередину, наче виходячи з душу. Наблизилася до мене та плавно простягнула руку, зігнуту ківшиком.
— Скажи, чого ти хочеш, любчику, — гортанно промовила вона. Її голос без вокодерного ефекту здавався різким.
Я прокашлявся.
— Як тебе звати?
— Аненома. Хочеш дізнатися, чому мене так звуть?
Вона заворушила рукою. Позаду неї тихенько клацав лічильник.
— Пам’ятаєш, тут працювала одна дівчина? — запитав я.
Тепер вона займалася моїм паском.
— Любчику, жодна дівчина, яка тут колись працювала, не зробить для тебе того, що зроблю я. А тепер, як тобі…
— Її звали Елізабет. Звали по-справжньому. Елізабет Елліотт.
Її руки раптово опустилися, а з обличчя спливла машкара збудження.
— Що це за хрінь? Ти що, поліцай?
— Хто?
— Поліцай. Лягавий, — її голос почав підвищуватися. Вона відступила від мене. — У нас був такий…
— Ні, — я на крок наблизився до неї, і вона з явним знанням справи стала в захисну стійку. Я відступив і стиха мовив. — Ні, я її маги.
Напружена тиша. Вона гнівно поглянула на мене.
— Маячня. Ліззіна мамця на зберіганні.
— Ні, — я повернув її руку на свій пах. — Помацай. Там нічого нема. Мене зачохлили сюди, але я — жінка. Я не, я б не могла…
Вона трішки розігнулася й майже знехотя потягнула руками донизу.
— По-моєму, шикарна резервуарна плоть, — із недовірою зауважила вона. — Як ти просто виходиш зі зберігання, чому тебе не випускають під чесне слово в чохлі якогось дурнуватого наркоші?
— Не під чесне слово, — у мене в голові стрімко, наче зграя низьколітних реактивних бомбардувальників, пролетіла підготовка Корпусу для роботи під глибоким прикриттям, залишивши по собі інверсійний слід із брехні на межі правдоподібності та маловідомих деталей. Я так зрадів роботі над завданням, що в мені щось аж стрепенулося. — Знаєш, за що мене запроторили?
— Ліззі казала про психокрихти, щось…
— Так. Занурення. Знаєш, у кого я занурилася?
— Ні. Ліззі ніколи не говорила багато про…
— Елізабет не знала. А розголосу це так і не набуло.
Дівчина з важкими грудьми вперла руки в боки.
— То хто…
Я їй усміхнувся.
— Краще не знати. Дехто могутній. Той, кому вистачило влади, щоб витягнути мене зі стека й дати мені оце.
— Втім, не досить могутній, щоби повернути тебе у щось із піхвою, — в Аненоминому голосі досі відчувався сумнів, але до неї швидко, наче косяк пляшкоспинів під водою на рифі, наближалася впевненість. Їй хотілося вірити в цю казкову матір, що прийшла шукати загублену доньку. — Чому це тобі зробили крос-зачохлення?
— Є одна домовленість, — сказав я їй, наблизившись до істини, аби доповнити історію. — Ця… людина… мене витягає, а я маю дещо для неї зробити. Дещо таке, для чого потрібне чоловіче тіло. Якщо я це зроблю, то здобуду по новому чохлу для себе та Елізабет.
— Та невже? То ось чому ти тут? — в її голосі відчувалася гіркота, яка підказувала мені, що батьки ніколи б не прийшли шукати її до цього закладу. А ще — що вона мені вірить. Я завершив брехню.
— Із перечохленням Елізабет є проблема. Хтось блокує процедуру. Я хочу знати, хто й чому. Ти знаєш, хто її порішив?
Вона опустила голову й заперечно похитала.
— Дуже багато дівчат потерпає, — тихо промовила вона. — Але Джеррі покриває це страхуванням. Тут він молодець, навіть відправляє нас на зберігання, якщо видужувати доведеться довго. Але Ліззі вколошкав не постійний клієнт.
— Елізабет мала постійних клієнтів? Був серед них хтось важливий? Хтось дивний?
Вона підвела на мене сповнений жалю погляд. Я остаточно ввійшов у образ Айрін Елліотт.