— Це свідчить про любов людей до шопінгу. Про те, що він задовольняє певну генетично закладену базову потребу у привласненні. Потребу, яку ми успадкували від своїх предків — мисливців і збирачів. О, найважливіші в господарстві товари можна купувати у спеціальних автоматизованих магазинах, а для бідних на маргінесі є механічні системи роздачі харчів. Але при цьому також існує безліч комерційних центрів і спеціалізованих ринків їжі та кустарних товарів, на які потрібно ходити особисто. І чому б люди це робили, якби не насолоджувалися цим?
Я, мабуть, знизав плечима, зберігаючи юнацький спокій.
— Шопінг — це фізична взаємодія, виконання ролі, в якій потрібно приймати рішення, задоволення бажання привласнювати, а також потягу до подальшого привласнення, прагнення розвідувати. Блін, якщо замислитися, то це, в принципі, дуже по-людськи. Таку, ти маєш навчитися це любити. Ну, тобто можна перетнути весь архіпелаг на повітряній подушці, при цьому навіть мокнути не треба. Але ж плавання від цього не перестає приносити просте задоволення, хіба ні? Навчися доброго шопінгу, Таку. Стань гнучким. Насолоджуйся невизначеністю.
Насолоди я тоді все-таки не відчував, але не став здаватись і зберігав гнучкість, дотримуючись кредо Сереніті Карлайл. Спершу я не надто цілеспрямовано шукав надміцну водонепроникну куртку, але до якоїсь крамниці врешті-решт зайшов заради пари туристичних черевиків для прогулянок у будь-якій місцевості.
Після черевиків з’явилися вільні чорні штани та забезпечена ізоляцією футболка для активного відпочинку з ферментними ущільнювачами, що тягнулися від талії аж до вузького круглого вирізу під горло. Варіації на тему цього прикиду я вже бачив на вулицях Бей-Сіті разів зі сто. Поверхнева асиміляція. Підійде. Після нетривалих похмільних роздумів я додав зухвалу бандану з червоного шовку на лоба у стилі новопештських банд. Це не надто сприяло асиміляції, але пасувало до невизначено-бентежного роздратування, що зростало в мені відучора. Я викинув Банкрофтів літній костюм на смітник на вулиці й залишив біля нього Банкрофтові черевики.
Перед цим я обшукав кишені куртки та знайшов дві картки — від лікарки з Центру Бей-Сіті та від Банкрофтової майстерні зброї.
Як виявилося, Ларкін і Ґрін — це не прізвища двох зброярів, а назви двох вулиць, які перетиналися на зеленому схилі під назвою Рашн-Гілл. У автотаксі була коротка інформація про цей район для відвідувачів, але я її пропустив. Непримітний фасад майстерні «Ларкін і Ґрін — збройна майстерня, заснована 2203 року» був розташований на розі та простягався на кожній вулиці менш ніж на півдюжини метрів, але обабіч нього стояли сховані за жалюзі блоки, які скидалися на прибудови. Я пробрався за доглянуті дерев’яні двері у прохолодне приміщення, в якому пахло мастилом.
Усередині цей заклад видався мені схожим на штурманську в Сантач-Гаусі. Там був простір, а з високих вікон на двох поверхах щедро лилося світло. Перший поверх було прибрано та замінено на широку галерею з чотирьох боків, яка виходила на цокольний поверх. Стіни були обвішані пласкими стендами, а в просторі під консольною частиною галереї стояли важкі, вкриті склом візки, що виконували ту саму функцію. В повітрі злегка відчувався гострий запах модифікатора навколишнього середовища, під збройним мастилом ховався аромат старих дерев, а підлога під моїми новими черевиками була застелена килимом.
Над огорожею галереї з’явилося обличчя з чорного заліза. На місці очей у нього горіли зелені фоторецептори.
— Вам чимось допомогти, сер?
— Я — Такеші Ковач. Я від Лоренса Банкрофта, — відповів я, захиливши голову, щоб поглянути в очі людроїду. — Я шукаю озброєння.
— Звісно, сер, — у нього був рівний чоловічий голос, в якому я не помітив жодних інфразвукових частот для допомоги продажам. — Пан Банкрофт сказав, що ви прийдете. У мене зараз клієнт, та невдовзі я спущуся. Прошу, влаштовуйтеся зручно. Ліворуч від вас стільці, а ще є бар із закусками. Пригощайтеся, будь ласка.
Голова зникла, і знову почалася стишена розмова, яку я ледве завважив на вході. Я знайшов бар із закусками, побачив там запас алкоголю та цигарок і похапцем його зачинив. Знеболювальні дещо притлумили похмілля від Злиття-Дев’ять, але сил для подальшого зловживання в мене не було. Я не без шоку усвідомив, що ще не викурив за цей день жодної цигарки. Підібрів до найближчої вітрини й поглянув на добірку самурайських мечів. До їхніх піхов були причеплені бірки з датами. Деякі мечі були старші за мене.
На наступній вітрині була стійка з брунатною та сірою стрілецькою зброєю, яку, судячи з вигляду, швидше виростили, ніж виготовили. Її дула визирали з обгорток, що відзначалися природними вигинами та злегка розширювалися назад, у бік руків’їв. Ця зброя також була датована попереднім століттям. Намагаючись розшифрувати кучеряве гравірування на одному стволі, я почув за спиною металеві кроки на сходах.