У строю весело кашлянув Джиммі де Сото. Тоді він говорив за більшість із нас. Дев’яносто відсотків новобранців Корпус отримував зі звичайних сил Протекторату, де зброя, як правило, була чимось середнім між іграшкою та особистим фетишем. Піхотинці ООН ходили озброєними повсюди, навіть у відпустці.
Вірджинія Відаура почула цей кашель і перехопила погляд Джиммі.
— Пане де Сото. Ви незгодні.
Джиммі заворушився, трохи зніяковівши через те, як легко його вирахували.
— Ну, мем… Мій досвід показує: що більше в людини сили, то краще вона себе показує.
У строю схвально загули. Вірджинія Відаура зачекала, поки гудіння не стихло.
— А й справді, — промовила вона й витягнула обидві руки, тримаючи частинкомет. — Цей… прилад має певну ударну силу. Прошу, підійдіть сюди та візьміть його.
Джиммі трохи завагався, але тоді проштовхався вперед і взяв зброю. Вірджинія Відаура відступила, щоб Джиммі опинився в центрі уваги курсантів, які зібралися, і зняла кітель Корпусу. У комбінезоні без рукавів і в космічних пантофлях вона здавалася стрункою й дуже вразливою.
— Ви побачите, — голосно промовила вона, — що заряд переведено у тестовий режим. Якщо ви в мене влучите, я в результаті отримаю опік першого ступеня, та й усе. Я стою на відстані близько п’яти метрів. Я неозброєна. Пане де Сото, може, спробуєте в мене вистрілити? За вашим сигналом.
Джиммі явно був ошелешений, але негайно підняв «Сонцеструм», щоб перевірити налаштування, а тоді опустив його й поглянув на жінку навпроти себе.
— За вашим сигналом, — повторила вона.
— Зараз, — різко сказав він.
За цим було майже неможливо встежити. Джиммі, вимовляючи це слово, вже замахувався «Сонцеструмом», а заряд, як і заведено під час перестрілювань, випустив, коли ствол ще навіть не перейшов у горизонтальне положення. Повітря наповнилося характерним сердитим тріскотінням частинкомета. Вирвався промінь. Вірджинія Відаура зникла. Якимось робом вона бездоганно передбачила кут променя й ухилилася від нього. Ще вона якимось робом наполовину подолала п’ятиметрову відстань, і кітель у її правиці заворушився. Він обкрутився довкола ствола «Сонцеструма» і рвучко відвів зброю вбік. Вірджинія Відаура накинулася на Джиммі раніше, ніж він допетрав, що сталося, відкинула частинкомет геть, на підлогу тренувальної зали, позбавила його рівноваги, повалила та обережно зупинила ребро однієї долоні в нього під носом.
Мить розтягнулась, а тоді урвалася: боєць, який стояв біля мене, склав губи бантиком і тихо, протяжно засвистів. Вірджинія Відаура злегка нахилила голову на звук, а тоді скочила на ноги й допомогла підвестися Джиммі.
— Зброя — це інструмент, — трохи захекано повторила вона. — Інструмент для вбивства та руйнування. І будуть такі часи, коли ви як посланці муситиме вбивати та руйнувати. Тоді ви будете обирати та брати собі потрібні інструменти. Але пам’ятайте про слабкість зброї. Вона — це продовження, а ви — вбивця та руйнівник. Ви — єдине ціле, як з нею, так і без неї.
Влізши в інуїтську куртку, він ще раз зустрівся поглядом із самим собою у дзеркалі. Обличчя, яке дивилося на нього у відповідь, було не виразнішим, ніж у людроїда у «Ларкін і Ґрін». Якусь мить він байдужо на нього дивився, а тоді підняв одну руку, аби почухати шрам під лівим оком. Ще один, останній погляд угору та вниз, і я пішов з кімнати, а до моїх нервів несподівано повернувся холодний самоконтроль. Спускаючись на ліфті й покинувши дзеркало, я змусив себе всміхнутися.
«На мене фрага напала, Вірджиніє.»
«Дихай, — сказала вона. — Рухайся. Контролюй».
І ми вийшли надвір. Коли я стояв у вхідних дверях, «Гендрікс» люб’язно побажав мені доброго вечора, а на протилежному боці вулиці вийшов із чайної мій «хвіст» і почимчикував паралельно до мене. Я пройшов пару кварталів пішки, оцінюючи вечір і думаючи, чи позбутися «хвоста». Несміливе сонце просвітило більшу частину дня, і небо було більш-менш безхмарне, але тепло все одно не було. Згідно з мапою, яку я викликав у «Гендріксі», Лизоград був розташований щонайменше за дванадцять з половиною кварталів на південь. Я спинився на розі, викликав з патрульної смуги вгорі автотаксі й побачив, залізши всередину, як те саме робить мій «хвіст».
Він почав мене дратувати.
Таксі полетіло на південь, описавши криву. Я нахилився вперед і провів рукою по інформаційній панелі для відвідувачів.