Я підвівся й попрямував до вікна. Шибки в ньому не було, але воно було набагато вище за мою нову голову, тож я підтягнувся на ґратах і визирнув назовні. Удалину, скільки сягало око, тягнувся залитий сонцем ландшафт із кепсько покритими дахами та цілим лісом похилих приймальних антен і старезних супутникових тарілок. Зліва горизонт протикала купка мінаретів, а десь далі простягалася лінія білої пари за літаком, що злітав. Віяло гарячим і вологим повітрям.
У мене занили руки, тож я опустився назад на підлогу й почалапав камерою до дверей. Звісно, вони були зачинені.
Азан припинився.
Віртуальність. Вони залізли в мої спогади й вигадали оце. На Шарії я побачив чи не найнеприємніше з побаченого за тривалу кар’єру, побудовану на людському болю. А шарійська релігійна поліція була такою ж популярною в допитових програмах, як Енджин Чандра — в пілотському порно. І тепер, на цій суворій віртуальній Шарії, мене зачохлили в жінку.
Напившись якось увечері, Сара сказала мені: «Таку, жінки — ось хто справді крута раса. Жодних сумнівів. Чоловіча стать — це просто мутація з більшим обсягом м’язів і вдвічі меншою відвагою. Машини для бійок і траху». Мої власні крос-зачохлення підтверджували цю теорію. Буття жінкою — це сенсорні переживання, недоступні чоловічій статі. Дотик і текстура відчуваються глибше, а чоловіча плоть ніби несвідомо відгороджується від цієї взаємодії з навколишнім середовищем. Для чоловіка шкіра — це бар’єр, засіб захисту. Для жінки це — орган контакту.
Це мало свої недоліки.
Загалом (і, можливо, саме через це) у жінок вищий больовий поріг, ніж у чоловіків, але менструальний цикл раз на місяць опускає їх до абсолютного мінімуму.
Жодної нейрохімії. Я перевірив.
Жодної бойової обробки, жодної рефлекторної агресії.
Нічого.
Навіть мозолів на молодій плоті.
З грюкотом відчинилися двері, і я підскочив. У мене на шкірі виступив свіжий піт. У камеру зайшли двоє бороданів з очима з гарячої смоли. Обидва через спеку були вбрані у вільний лляний одяг. Один тримав у руках моток липкої стрічки, а другий — маленьку паяльну лампу. Я кинувся на них, просто щоб подолати рефлекс панічного завмирання й до певної міри пересилите закладену в тіло безпорадність.
Чоловік зі стрічкою відмахнувся від моїх худорлявих рук і вдарив мене навідліг по обличчю. Я впав на підлогу й залишився там лежати з занімілим обличчям, відчуваючи смак крові. Один з них рвучко зіп’яв мене на ноги, взявши за передпліччя. Я здалеку побачив обличчя іншого, того, який мене вдарив, і спробував зосередитися на ньому.
— Отже, — сказав він. — Ми починаємо.
Я замахнувся на його очі нігтями вільної руки. Підготовка посланця забезпечила мені потрібну швидкість, але я не мав самоконтролю і промазав. Двома нігтями я закривавив йому щоку. Він здригнувся й відскочив назад.
— Суча дівка, — сказав він, підняв долоню до сліду від нігтів і оглянув кров у себе на пальцях.
— Ой, я вас благаю, — вимовив я тим боком рота, який ще не занімів. — Нам ще й сценарій потрібен? Те, що я ношу це, ще не…
Я затнувся. Він був явно задоволений.
— Отже, не Айрін Елліотт, — промовив він. — Ми йдемо вперед.
Цього разу він ударив мене просто під ребра, вибивши з мене весь дух і паралізувавши мені легені. Я скрутився довкола його руки, як пальто, і сповз на підлогу, намагаючись зробити вдих. Виходив у мене лише ледь чутний скрегіт. Я звивався на мостинах, а тим часом він десь високо наді мною взяв у іншого чоловіка липку стрічку й відірвав шматок завдовжки чверть метра. Відірвався він з непристойним звуком, наче шкіра, що відходить. Віддерши його зубами, чоловік сів біля мене навпочіпки та приклеїв мій правий зап’ясток стрічкою до підлоги в мене над головою. Я заборсався, як від електричного струму, і лише за мить йому вдалося знерухомити мою другу руку досить надовго, щоби повторити процес. З’явилося сильне бажання кричати, що мені не належало, і я його поборов. Безглуздо. Бережи сили.
Проти м’якої шкіри моїх ліктів підлога здавалася твердою та незручною. Я почув, як щось рипить, і повернув голову. Другий чоловік підтягував з боку камери пару стільців. Поки той, який мене побив, фіксував мої розсунуті ноги стрічкою, глядач сів на один з табуретів, витягнув пачку цигарок і витрусив цигарку. Широко мені всміхнувшись, узяв її до рота й потягнувся до паяльної лампи. Коли його товариш відступив, аби помилуватися своєю роботою, він запропонував пачку йому. Той відмовився. Курець знизав плечима, запалив паяльну лампу та схилив набік голову, щоб від неї прикурити.