Я різко перевів ствол «Немекса» на нього, і він заткнувся — чи то через це, чи через моє обличчя. Ні за завісою в кінці доріжки, ні за стійкою нічого не ворушилося. Двері лишалися зачиненими. Подолавши решту відстані до столика Джеррі, я розвернув копняком один зі стільців, а тоді всівся на нього обличчям до Джеррі.
— Тобі, Джеррі, — спокійно промовив я, — треба часом слухати людей. Я ж тобі казав: мене звати не Райкер.
— Хоч хто ти в біса є, я маю зв’язки, — у виразі обличчя Джеррі було стільки отрути, аж дивно, що він нею не захлинається. — Я, бляха-муха, підключений до машини, шариш? Це. Оце все. Ти, бляха, ще заплатиш. Ти ще пошкодуєш…
— Що тебе зустрів, — закінчив я за нього й повернув спорожнілий «Філіпс» у кобуру з цупкого волокна. — Джеррі, я вже шкодую, що тебе зустрів. Твоїм витонченим друзям вистачило на це елегантності. Але, як я помітив, вони не сказали тобі, що я знову вийшов на вулицю. Ти останнім часом не такий близький до Рея, так?
Я стежив за його обличчям, і це ім’я ніяк на ньому не позначилося. Чи то він чудово зберігав спокій у критичній ситуації, чи то справді не шукав нікого у командуванні флоту. Я спробував ще раз.
— Трепп мертва, — невимушено повідомив я. Його очі ледь помітно ворухнулися. — Трепп і ще кілька людей. Хочеш знати, чому ти досі живий?
Він стиснув вуста, проте нічого не сказав. Я схилився над столом і притиснув ствол «Немекса» до його лівого ока.
— Я тобі запитання поставив.
— Іди в сраку.
Я кивнув і відкинувся назад.
— А ти крутий хлоп, еге ж? То я тобі скажу. Джеррі, мені потрібні відповіді. Для початку можеш сказати мені, що сталося з Елізабет Елліотт. Це має бути просто — гадаю, ти сам порішив її. Далі я хочу знати, хто такий Еліас Райкер, на кого працює Трепп і де розташована клініка, до якої ти мене відправив.
— Іди в сраку.
— Ти не думаєш, що я серйозно? Чи просто сподіваєшся, що прийдуть копи і врятують твою пам’ять?
Лівою рукою я виловив з кишені привласнений бластер і взяв на приціл мертвого охоронця на доріжці. Відстань була невелика, і промінь спалив йому голову за один вибух. Сморід обсмаленої плоті простелився залою до нас. Одним оком спостерігаючи за Джеррі, я трохи погрався з променем, поки не впевнився, що знищив усе, що було вище плечей, а тоді вимкнув і опустив зброю. Джеррі витріщився на мене з-за столу.
— Ах ти кавалок гівна, він же просто працював у мене охоронцем!
— Для мене цей фах щойно став забороненим. Дік і решта підуть тією ж дорогою. І ти теж, якщо не скажеш мені того, що я хочу знати, — я підняв променеву зброю. — Один шанс.
— Гаразд, — у його голосі вчувався надрив. — Гаразд, гаразд. Елліотт спробувала загарбати собі клієнта, до неї сюди приходив якийсь знаменитий мет, який гуляв нетрями, і вона подумала, що досить крута, щоб ним порядкувати. Ця тупа піська спробувала домовитися зі мною про партнерство — думала, що я можу довіритися цьому метові. Вона, бляха-муха, й гадки не мала, з ким має справу.
— Ні, — я незворушно поглянув на нього з-за столу. — Мабуть, ні.
Він перехопив цей погляд.
— Слухай, чуваче, я знаю, про що ти думаєш, але все не так. Я спробував її відрадити, тож вона стала діяти напряму. Напряму зі сраним метом. Думаєш, я хотів, щоб цей заклад розтрощили, а мене поховали під ним? Я мусив дати собі з нею раду, чуваче. Мусив.
— Ти її порішив?
Він заперечно хитнув головою і стишеним голосом промовив:
— Я зробив один дзвінок. Тут так заведено.
— Хто такий Райкер?
— Райкер — це… — він ковтнув. — Коп. Колись працював у відділі викрадення чохлів, а тоді його підвищили до відділу органічних ушкоджень. Він трахався з тією шмарою з поліцаїв, тією, що прийшла сюди тієї ночі, як ти вколошкав Октая.
— Ортеґою?
— Так, Ортеґою. Це всі знали; кажуть, тому його й перевели. Тому ми й вирішили, що ти — він — знову вийшов на вулицю. Коли Дік побачив, як ти балакаєш із Ортеґою, ми вирішили, що вона на когось вийшла й домовилася.
— Вийшов на вулицю? Звідки вийшов?
— Райкер зганьбився, чуваче, — потік полився й тепер перетворювався на справжній потоп. — Він зробив PC парочці торгівців чохлами в Сієтлі…
— PC?
— Так, PC, — Джеррі на мить явно спантеличився, наче я щойно спитав, якого кольору небо.
— Я нетутешній, — терпляче пояснив я.
— PC. Реальна смерть. Він із них котлети зробив, чуваче. Ще парочка пацанів загинула, але зберегла пам’ять, тож Райкер заплатив якомусь норцю, щоб той зареєстрував їх усіх як католиків. Далі чи то гроші не подіяли, чи то про це довідався хтось із органічних ушкоджень. Він дістав подвійне покарання. Двісті років без права на дострокове. Кажуть, підрозділ, який із ним розібрався, очолювала Ортеґа.