— Ми думали…
— Байдуже, — відрізав Джеррі. — Відчиняйте двері, блін. Нам треба прибрати з вулиці цей кавалок гівна.
Клініка стояла у старому, збудованому на межі тисячоліть, кварталі, який хтось відремонтував у неоіндустріальному стилі: двері там були розмальовані важкими чорно-жовтими зиґзаґами, фасади — вкриті риштуванням, а балкони — увішані фальшивими кабелями й підйомниками. Двері перед нами розділилися в найвищих точках зиґзаґів і безшумно розсунулися. Востаннє позирнувши на світанкову вулицю, Джеррі штовхнув мене всередину.
Вестибюль теж був у неоіндустріальному стилі — його стіни також були оздоблені риштуванням, а подекуди на них було видно цегляну кладку. В кінці чекала парочка охоронців. Один з них, коли ми підійшли ближче, виставив уперед руку, і Джеррі, вишкірившись, махнув на нього.
— Не треба, блін, мені допомагати. Ви — ті стертки, які дозволили цьому гівнюкові втекти.
Двоє охоронців перезирнулися, і простягнута для потиску рука зробила заспокійливий жест. Вони провели нас до дверей ліфта — як виявилося, того самого вантажного ліфта, на якому я спустився з автостоянки на даху минулого разу. Коли ми вийшли внизу, на нас чекала та сама медична бригада, тримаючи напоготові все для заспокоєння. Медики здавалися нервовими та втомленими. Кінець нічної зміни. Коли до мене підійшла зі шприцом та сама медсестра, Джеррі знову вишкірився. Цей прийом він відточив ідеально.
— До сраки це, — він ще сильніше втиснув «Філіпс» мені в шию. — Він нікуди не піде. Я хочу побачити Міллера.
— Він у операційній.
— Операційній? — Джеррі грубо реготнув. — Тобто він дивиться, як машина щось обирає та змішує. Гаразд, тоді Чун.
Медики завагалися.
— Що таке? Не кажіть мені, що сьогодні зранку всі ваші консультанти заробляють гроші.
— Ні, просто… — найближчий до мене чоловік змахнув рукою. — Просто процедура не дозволяє пускати його у притомному стані.
— Не свисти мені тут про процедуру, — Джеррі добре зображав людину, готову вибухнути від люті. — А процедура дозволяла дати цьому кавалку гівна вибратись і розгромити мій заклад після того, як я його сюди послав? Це, блін, процедура дозволяла? Дозволяла?
Запала тиша. Я поглянув на бластер і «Немекс», які Джеррі запхав собі за пояс, і оцінив кути. Джеррі знову схопив мене за комір і знову тицьнув пістолетом мені під підборіддя. Гнівно зиркнув на медиків і заговорив зі своєрідним вимушеним спокоєм.
— Він не ворушиться. Ясно? Часу на цю маячню немає. Ми підемо до Чуна. А тепер ідіть.
Вони повірили. Тут би повірив хто завгодно. Якщо на людей чинити сильний тиск, вони, як правило, піддаються. Поступаються вищій владі або тому, в кого є ствол. Ці люди були втомлені й налякані. Ми побігли коридорами. Повз операційну — чи то ту, в якій я прокинувся, чи то якусь схожу. Я мигцем побачив постаті, що зібралися довкола операційної платформи, та автохірурга, який по-павучому рухався над ними. Ще за десяток кроків хтось увійшов у коридор позаду нас.
— Секундочку.
Голос був інтелігентний, майже спокійний, але медики та Джеррі від нього застигли. Повернувшись, ми побачили високу постать у блакитному халаті, заляпаних кров’ю напилених хірургічних рукавичках і масці, яку вона тепер підняла витонченим великим і вказівним пальцями руки. Лице під нею відзначалося м’якою красою: засмага, квадратна щелепа, блакитні очі — Компетентний Чоловік року, люб’язно наданий якимось дорогим салоном краси.
— Міллере, — промовив Джеррі.
— Що саме тут відбувається? Куро, — високий чоловік повернувся до санітарки, — ти надто розумна, щоб водити тут піддослідних, яким не давали снодійного.
— Так, сер. Пан Седака наполіг на тому, що це не ризиковано. Він сказав, що поспішає. На зустріч із директором Чуном.
— Мене не обходить, як сильно він поспішає, — Міллер крутнувся до Джеррі, підозріливо примруживши очі. — Седако, ти з глузду з’їхав? Це що, по-твоєму, галерея для відвідувачів? У мене тут клієнти. Впізнавані обличчя. Куро, негайно введи цій людині снодійне.
«Ой, ну, добре. Талан вічним не буває.»
Я активізувався. Перш ніж Куро встигла витягнути з торби безголковий шприц, я висмикнув у Джеррі з-за пояса і «Немекс», і бластер та крутнувся, здійнявши стрілянину. Куро та двоє її колег попадали з численними ушкодженнями. Бездоганну білизну позаду них заляпало кров’ю. Міллер устиг обурено закричати, а тоді я вистрілив із «Немекса» йому в рота. Джеррі просто задкував від мене, досі неміцно тримаючи в руці розряджений «Філіпс». Я швидко підняв бластер.