На очах у нас обох вона пройшла моріжком, погойдуючи тенісною спідницею. Навіть якщо врахувати Банкрофтову очевидну байдужість до дружини як до сексуальної істоти, гра слів, до якої вдалася Міріам, була надто близько до межі пристойності, щоб мені сподобатися. Я мусив заповнити чимось тишу.
— Скажіть-но мені дещо, Банкрофте, — промовив я, не зводячи очей з постаті, що віддалялася. — Не хочу видатися непоштивим, але навіщо тому, хто одружений з нею й вирішив залишитись у шлюбі, проводити час, цитую, «платно знімаючи сексуальне напруження»?
Я невимушено обернувся й побачив, що він дивиться на мене порожнім поглядом. Кілька секунд він мовчав, а тоді заговорив з обережною м’якістю в голосі.
— Ковачу, ви коли-небудь кінчали жінці на обличчя?
Стримувати емоції у Корпусі навчають дуже швидко, але часом трапляються випадки, коли броню пробиває, і навколишня реальність починає здаватися головоломкою, що ніяк не складається. Я ледве встиг відвести погляд, щоб не видати емоцій. Ця людина, старша за всю історію людства на моїй планеті, зверталася до мене з цим запитанням. Він так само міг би спитати мене, чи грався я коли-небудь водяними пістолетами.
— Гм… Так. Таке, гм, таке буває, якщо…
— Жінці, якій ви заплатили?
— Ну, іноді. Не дуже. Я… — я згадав, як безтурботно сміялася його дружина, коли я розряджався їй у рота, і сперма стікала з кісточок її пальців, наче піна з відкоркованої пляшки шампанського. — Я насправді не пам’ятаю. Це не є для мене якимось особливим фетишем, і…
— Для мене теж, — різко промовив чоловік переді мною, якось аж надто різко акцентувавши на цих словах. — Я назвав це просто для прикладу. В усіх нас є такі бажання, які краще придушувати. Чи принаймні не можна виражати в цивілізованих умовах.
— Я не став би протиставляти цивілізованість пролиттю сімені.
— Ви родом з іншого місця, — задумливо промовив Банкрофт. — Із імпульсивної, молодої колоніальної культури. Ви не можете мати жодного уявлення про те, як століття традиції сформували нас, землян. Молоді духом, схильні до пригод масово полетіли геть на кораблях. Їх заохочували летіти. Залишилися мляві, покірні, обмежені. Я бачив це на власні очі, і тоді я радів, бо завдяки цьому побудувати імперію стало незмірно легше. Тепер я думаю, чи вартувало це ціни, яку ми заплатили. Культура замкнулася в собі, повернулася до усталених норм життя, зупинилася на старому і знайомому. Жорстка мораль, жорстке право. Коли декларації ООН закостеніли, зробивши весь світ однаковим, з’явилася, — він змахнув руками, — така собі надкультурна гамівна сорочка, і, поки кораблі ще летіли, через неминучий страх перед тим, що може прийти з колоній, виріс Протекторат. Коли перші з них сіли на планети, народи, що в них зберігалися, прокинулися в попередньо підготовленій тиранії.
— Ви говорите так, ніби перебуваєте поза цим. Ви такі далекоглядні, а все одно не можете звільнитися?
Банкрофт нещиро всміхнувся.
— Культура — як смог. Щоб жити в ній, треба потроху її вдихати й неминучо забруднитися. І, хай там як, що в цьому контексті означає «свобода»? Свобода проливати сім’я на лице та груди дружини? Свобода дивитися, як вона мастурбує переді мною, користуватися її плоттю спільно з іншими чоловіками й жінками? Двісті п’ятдесят років — це тривалий час, пане Ковач; за цей час розум може заполонити, збуджуючи гормони кожного нового чохла, безліч брудних, принизливих фантазій. А тим часом більш витончені почування людини стають чистішими і складнішими. Ви хоч трохи уявляєте собі, що відбувається за такий термін з емоційними зв’язками?
Я відкрив рота, але він підняв руку, закликаючи мене помовчати, і я задовольнив його прохання. Не кожний день випадає нагода послухати одкровення кількасотлітньої душі, а Банкрофт остаточно розохотився.
— Ні, — відповів він на власне запитання. — Звідки вам про це знати? Ваша культура надто поверхова, щоб оцінити життя на Землі; так само й ваш життєвий досвід аж ніяк не може показати, як це — двісті п’ятдесят років любити одну людину. Врешті-решт, якщо ви витримаєте, якщо ви подолаєте пастки нудьги та необережності, врешті-решт, у вас залишиться не любов, а майже поклоніння. Як тоді сполучити цю повагу, це поклоніння з огидними бажаннями вашої поточної плоті? Я вам скажу: ніяк.
— Отже, ви натомість відводите душу на проститутках?
Повернулася нещира усмішка.
— Я не пишаюся собою, пане Ковач. Але неможливо прожити так довго, не приймаючи себе в усіх аспектах, хоч які вони огидні. Ці жінки існують. Вони задовольняють певну потребу ринку й одержують відповідну винагороду. А ще я таким чином очищуюся.