— Ваша дружина про це знає?
— Звісно. І знала вже досить тривалий час. Уму повідомила мене, що вам уже відомі факти про Лейлу Беґін. Міріам відтоді неабияк заспокоїлася. Я впевнений, що в неї теж бувають пригоди.
— Наскільки впевнені?
Банкрофт роздратовано махнув рукою.
— Хіба це має значення? Я не влаштовую стеження за дружиною, якщо ви маєте на увазі саме це, але я її знаю. Їй, як і мені, доводиться давати раду певним бажанням.
— І вас це не бентежить?
— Пане Ковач, мене можна назвати багато ким, але не лицеміром. Це плоть і більш нічого. Ми з Міріам це розуміємо. А тепер, оскільки виглядає на те, що це обговорення ні до чого не веде, я був би дуже вдячний, якби ми повернулися до своєї теми. Якщо Елліотт ні в чому не винен, що ще у вас є?
Тоді я прийняв рішення, яке прийшло до мене з глибин інтуїції, абсолютно недоступних свідомій думці. Хитнув головою.
— Поки що нічого.
— Але буде згодом?
— Так. Ортеґу можна списати на цей чохол, але залишається Кадмін. Він полював не на Райкера. Він мене знав. Щось відбувається.
Банкрофт задоволено кивнув.
— Ви збираєтеся поговорити з Кадміним?
— Якщо Ортеґа мені дозволить.
— Тобто?
— Тобто поліціянти вже точно переглянули всі доступні їм кадри супутникової зйомки, зроблені над Оклендом сьогодні вранці, а отже, ймовірно, можуть ідентифікувати мене на виході з клініки. Тоді вгорі, напевно, щось було. Я не думаю, що вони будуть готові до співпраці.
Банкрофт дозволив собі ще одну легку усмішку.
— Дуже проникливо, пане Ковач. Але вам у цьому плані нема чого боятися. Клініка Вея — та дещиця, яку ви від неї залишили, — не бажає ні оприлюднювати кадри внутрішнього відеоспостереження, ні висувати проти когось звинувачення. Вона має більше причин боятися якогось розслідування, ніж ви. Звісно, питання про те, чи не вирішить вона вдатися до більш приватних санкцій, ще, так би мовити, залишатиметься відкритим.
— А заклад Джеррі?
Він знизав плечима.
— Так само. Власник загинув, і за справу взявся зацікавлений менеджер.
— Дуже чисто.
— Я радий, що ви це оцінили, — Банкрофт піднявся на ноги. — Як я вже сказав, ранок вийшов насиченим, а переговори аж ніяк не добігли кінця. Я був би вдячний, якби ви змогли в подальшому дещо обмежити свої шаленства. Це було недешево.
Коли я зіп’явся на ноги, перед очима в мене всього на мить з’явилися відблиски вогню під Інненіном, смерті з криками, що відчувались аж у кістках, і Банкрофтове елегантне применшення раптом почало видаватися хворобливим і потворним, схожим на нейтральні слова звітів про збитки генерала Мак-Інтайра: «…заради втримання Інненінського плацдарму, цілком достойна ціна…» Мак-Інтайр, як і Банкрофт, був людиною могутньою, і коли він, як і всі могутні люди, говорив про цілком достойну ціну, можна було не сумніватися в одному.
Її сплачує хтось інший.
Розділ сімнадцятий
Відділок на Фелл-стрит був скромною будівлею, оформленою, як я вирішив, у стилі марсіянського бароко. Важко було сказати напевне, спланували його таким, саме як відділок поліції, а чи зайняли згодом. Це місце могло правити за фортецю. Рубінякове облицювання з фальшивими ознаками вивітрювання та прикриті опори забезпечували низку природніх ніш, в яких були встановлені високі вітражні вікна, оточені ненав’язливими вузликами щитогенераторів. Під вікнами шорстка червона поверхня каменю була перетворена обробкою на зубчастий бар’єр, який відбивав уранішнє світло й фарбував його у кривавий колір. Сходи до склепінчастого входу були чи то спеціально зроблені нерівними, чи то просто добре потерті.
Усередині мене водночас накрило вітражним світлом з вікна та дивним спокоєм. Інфразвукові частоти, здогадався я, і швидко оглянув людей, яких сюди занесло і які покірно чекали на лавах. Якщо це були заарештовані підозрювані, то щось зробило їх надзвичайно байдужими, і я сумнівався, що то були дзен-популістські мурали, які хтось замовив для вестибюлю. Я перейшов ділянку кольорового світла з вікна, продерся між невеликими групками людей, що перемовлялися стишеними голосами, доречнішими в бібліотеці, ніж у центрі зберігання, і опинився біля рецепції. На мене добродушно закліпав коп у формі, мабуть, черговий: інфразвукові частоти, вочевидячки, діяли й на нього.
— Лейтенант Ортеґа, — сказав я йому. — Відділ органічних ушкоджень.
— Як мені вас представити?