— Послухайте, Ковачу. Якщо я тиснутиму далі, щось неодмінно піддасться. Це — питання часу, засранцю. Тільки часу.
— Гідна похвали відвага, — промовив я. — Шкода, що вам не стало її на справу Банкрофта.
— Нема, блін, ніякої справи Банкрофта.
Ортеґа здійнялася на ноги, втиснувши долоні у поверхню стола і примруживши очі від гніву та огиди. Я зачекав, напруживши нерви на той випадок, якщо у відділках поліції Бей-Сіті підозрювані діставали випадкові ушкодження так само часто, як і у деяких інших відомих мені відділках. Нарешті лейтенантка глибоко вдихнула й поступово, суглоб за суглобом, опустилася назад у крісло. Гнів перестав спотворювати її обличчя, проте огида нікуди не поділася, застрягнувши у вузьких зморшках біля кутиків її очей і в лініях її широкого рота. Вона подивилася на свої нігті.
— Ви знаєте, що ми вчора знайшли у клініці Вея?
— Нелегальні запчастини? Програми для віртуальних тортур? Чи вас не стали терпіти так довго?
— Ми знайшли сімнадцять тіл з випаленою кортикальною пам’яттю. Беззбройних. Сімнадцять мертвих людей. По-справжньому мертвих.
Вона знову поглянула на мене, і знову — з відразою.
— Прошу вас пробачити мені відсутність реакції, — холодно промовив я. — Коли я ходив в однострої, то бачив дещо значно страшніше. Ба більше, беручи участь у битвах Протекторату, я чинив дещо значно страшніше.
— То була війна.
— Ой, я вас благаю.
Вона нічого не сказала. Я нахилився вперед над столом.
— І не кажіть мені, що ви злитеся саме через ці сімнадцять тіл, — я показав на власне обличчя. — Ваша проблема ось. Вам неприємно уявляти, як його хтось поріже.
Якусь мить вона сиділа мовчки й думала, а тоді сягнула в шухляду стола й витягнула пачку цигарок. Вона машинально простягнула їх мені, і я з завзятою рішучістю захитав головою.
— Я кинув.
— Та невже? — промовила вона зі щирим здивуванням у голосі, беручи собі цигарку й запалюючи її. — Молодець. Я вражена.
— Так, Райкер після повернення зі стеку теж, певно, буде задоволений.
Вона помовчала за завісою диму, а тоді закинула пачку назад у шухляду й зачинила її ребром долоні.
— Чого ви хочете? — просто запитала вона.
Стелажі для зберігання стояли на п’ять поверхів нижче, у двоповерховому підвалі, де регулювати температури було легше. Порівняно з «ПсихаСек» це був нужник.
— Мені не здається, що це щось змінить, — сказала Ортеґа, коли ми йшли за знудженим техніком уздовж сталевої платформи до слоту 3089b. — Що такого скаже вам Кадмін, чого не сказав нам?
— Послухайте, — я зупинився й повернувся до неї, розвівши, але не піднявши руки. Ми стояли на вузькому помості неприємно близько одне до одного. Відбулася якась реакція, і обриси постаті Ортеґи раптом почали здаватися гнучкими, небезпечно добре відчутними на дотик. Я відчув, як у мене пересохло в роті.
— Я… — заговорила вона.
— 3089b, — гукнув технік і вийняв зі слоту великий, тридцятисантиметровий диск. — Ви його хотіли, лейтенанте?
Ортеґа квапливо проштовхалася повз мене.
— Саме так, Мікі. Можеш забезпечити нам віртуал?
— Звісно, — Мікі тицьнув великим пальцем у бік гвинтових сходів — одних із тих, що були закріплені то там, то тут уздовж помосту. — Спустіться до п’ятої й начепіть троди. Знадобиться хвилин із п’ять.
— Річ у тому, — промовив я, коли ми втрьох поцокали вниз сталевими сходинками, — що ви — поліцаї. Кадмін вас знає, він знався з вами все своє професійне життя. Це — частина його діяльності. Я — невідоме. Якщо він ніколи не був за межами системи, є шанси, що він ще ніколи не зустрічався з посланцем. А в більшості місць, у яких я побував, про Корпус розповідають жаскі історії.
Ортеґа скептично глянула на мене через плече.
— Ви залякуванням витягнете заяву з нього? З Димітрія Кадміна? Не думаю.
— Він буде вибитий з колії, а люди, вибиті з колії, дещо розбовкують. Не забувайте: цей хлопака працює на когось, хто бажає мені смерті. На когось, хто мене боїться, принаймні на перший погляд. Це може почасти передаватися Кадміну.
— І це має переконати мене в тому, що Банкрофта все-таки хтось убив?
— Ортеґо, не має значення, вірите ви цьому чи ні. Ми це вже проходили. Ви хочете якнайшвидше повернути Райкерів чохол до резервуара, від гріха подалі. Що швидше ми знайдемо якесь пояснення Банкрофтової смерті, то швидше це станеться. А мої шанси дістати значні органічні ушкодження будуть набагато менші, якщо я не буду вештатися в темряві. Власне, якщо ви будете мені допомагати. Ви ж не хочете, щоб цей чохол ліквідували під час чергової перестрілки?