Моє входження у бандитське середовище Новопешта невдовзі після цього унеможливило подальші контакти з законом такого штибу. Члени банд добре розумілися на мережах, були обізнані та вже самі писали програми для втручання чи купували їх у вдвічі молодших дітлахів за поцуплене з мереж низькосортне віртуальне порно. Спіймати їх було нелегко, і в обмін на цю ласку новопештські особи в погонах, як правило, їх не чіпали. Насильство між різними бандами здебільшого було ритуалізоване; інші учасники до нього, як правило, не допускалися. В тих рідкісних випадках, коли воно перекидалося на цивільних, починалася низка швидких і жорстоких облав, після яких парочка провідних героїв банд опинялася на зберіганні, а решта нашого брата діставала купу синців. На щастя, я так і не піднявся досить високо в ієрархії, щоб мене посадили, тож наступного разу я побачив судову залу зсередини під час інненінського розслідування.
Юристи, яких я там побачив, були схожі на фахівця, який захищав мене у п’ятнадцять років, не більше, ніж постріли з автоматичного кулемета на випускання газів. Вони були холодні, відзначалися професійним лоском і вже непогано просунулися вгору по кар’єрній драбині, завдяки чому їм, попри однострій, ніколи не доведеться опинитися навіть за тисячу кілометрів від справжньої перестрілки. Коли вони по-акулячому пересувалися холодною мармуровою підлогою суду, їм не вдавалося лиш одне: зауважити малопомітні відмінності між війною (масовим убивством людей у чужій формі), виправданими втратами (масовим убивством власних вояків, але з суттєвими вигодами) та злочинною халатністю (масовим убивством власних вояків без помітної вигоди). Я сидів у тій судовій залі три тижні та слухав, як вони прикрашають це, наче один салат за іншим, і з кожною годиною розбіжності, які свого часу видавалися мені цілком чіткими, ставали дедалі неочевиднішими. Гадаю, це є доказом їхньої вправності.
Після цього відвертий кримінал видавався дещо простішим.
— Вас щось бентежить? — скоса позирнула на мене Ортеґа, посадивши немаркований катер на положистий гальковий пляж під дворівневою заскленою будівлею адвокатської контори «Прендерґраст Санчес».
— Просто думаю.
— Спробуйте холодний душ і алкоголь. Мені допомагає.
Я кивнув і підняв крихітну металеву намистинку, яку перекочував між великим і вказівним пальцем.
— Це легально?
Ортеґа потягнулася й вимкнула основні двигуни.
— Більш-менш. Скаржитися ніхто не буде.
— Добре. А тепер мені для початку знадобиться словесне прикриття. Говоритимете ви. Я просто заткнуся й буду слухати. Далі дійте за ситуацією.
— Добре. Все одно Райкер такий і був. Ніколи не вживав двох слів, якщо можна було обійтися одним. А маючи справу з покидьками, він, як правило, просто на них дивився.
— Чимось схожий на Мікі Нозаву, так?
— На кого?
— Не має значення, — коли Ортеґа перевела двигуни на холостий хід, тріск підкинутих угору камінців об корпус припинився. Я розтягнувся на сидінні й розчахнув свій бік люка. Я побачив, як звивистими дерев’яними сходами з напівповерху спускається надміру дебела постать. Схоже, цьому чолов’язі щось пересадили. На плечі в нього висів недвозначний пістолет, а на руках були рукавички. Юристом він, певно, не був.
— Спокійно, — промовила Ортеґа, раптом опинившись біля мого плеча. — Тут ми маємо повноваження. Він нічого не влаштує.
Коли силач перескочив останню сходинку до пляжу та приземлився на зігнуті ноги, вона показала жетон. Коли той його побачив, на його обличчі відобразилося розчарування.
— Поліція Бей-Сіті. Ми прийшли на зустріч із Ратерфордом.
— Оце не можна паркувати тут.
— А я вже припаркувала, — спокійно відказала йому Ортеґа. — Ми змусимо пана Ратерфорда чекати?
Запала колюча тиша, проте Ортеґа оцінила його правильно. Силач тільки гмикнув, показав на сходи й пішов за нами назирці на розумній відстані. Ми вийшли нагору далеко не одразу, а коли прийшли, я зрадів, побачивши, що Ортеґа засапалася значно більше за мене. Перетнувши скромну терасу з того ж дерева, що й сходи, та пройшовши крізь дві пари автоматичних цільноскляних дверей, ми опинилися у приймальні, опорядженій, як кімната відпочинку. На підлозі лежали плетені килимки з візерунками, як на моїй куртці, а на стінах висіли репродукції емпатистів. Сісти можна було в будь-яке з п’яти крісел.