— Ні, ні. Отут, — промовив металевий голос, який цього разу долинав лише з ріжків на кормі. У мене на очах ланцюги на одному з задніх вантажних кранів із брязкотом заворушились і побігли, вочевидь, витягуючи щось із відкритої комірки перед містком. Я не став прибирати руки з «Немекса». Вгорі крізь хмарний покрив пробивалося сонце.
Ланцюг закінчувався масивним залізним гаком, усередині якого стояв мовець, що досі тримав однією рукою доісторичний мікрофон для гучномовців, а другою притримував ланцюг, що підіймався. Він був одягнений у якийсь недоречний сірий костюм, що майорів на вітрі, відхилявся від ланцюга під несподіваним кутом, а його волосся виблискувало під мандрівним промінчиком сонця. Я примружив очі, щоб упевнитися. Синтетик. Дешевий синтетик.
Кран загойдався над вигнутим дашком вантажної комірки, а синт елегантно виліз на вершечок, дивлячись на нас згори вниз.
— Еліас Райкер, — промовив він, і його голос виявився ненабагато мелодійнішим, ніж у гучномовці. Хтось по-справжньому заощадив на його голосових зв’язках. Він хитнув головою. — Ми думали, що більше вас не побачимо. Яка коротка пам’ять у законодавчої влади.
— Заріз? — Ортеґа підняла руку, захищаючи очі від несподіваного сонячного світла. — Це ти?
Синтетик ледь помітно вклонився й заховав мікрофон для гучномовців у піджаку, а тоді почав обережно злізати з похилого дашку комірки.
— Емсі Заріз до ваших послуг, панове поліціянти. І прошу вас сказати: що ми сьогодні порушили?
Я змовчав. Виглядало на те, що я мав знати цього Заріза, а матеріалу для роботи в мене поки що було недостатньо. Згадавши, що мені казала Ортеґа, я прип’яв синта, що наближався, порожнім поглядом і почав сподіватися, що достатньо схожий на Райкера.
Синтетик дістався краю дашка комірки й зіскочив. Зблизька я побачив, що грубі в нього не лише голосові зв’язки. Це тіло було таке далеке від того, яким користувалася Трепп, коли я її спалив, що майже не заслуговувало на одну з ним назву. Я замислився, чи не є воно, бува, якимось антикваріатом. Його чорне волосся було жорстке й неначе вкрите емаллю, обличчя складалося з безвільної силікоплоті, а на білках блідо-блакитних очей було чітко видно логотипи. Тулуб видавався міцним, навіть дещо заміцним, а з руками щось було трохи не так: вони скидалися на змій, а не на кінцівки. Долоні, що виходили з манжетів, були гладенькі й без ліній. Синт простягнув одну нічим не цікаву долоню, неначе для огляду.
— Ну? — м’яко спитав він.
— Регулярна перевірка, Зарізе, — сказала Ортеґа, допомагаючи мені. — 3 нагоди сьогоднішнього бою погрожували замінуванням. Ми прийшли подивитися.
Синтет різко засміявся.
— Наче вам не по цимбалах.
— Ну, як я вже казала, — спокійно відповіла Ортеґа, — перевірка регулярна.
— Ой, добре, тоді краще проходьте, — синтетик зітхнув і кивнув мені. — Що з ним таке? У стеку що, загубили його мовленнєві функції?
Ми пройшли за ним до задньої частини корабля й побачили, що опинилися край ями, утвореної відгорнутим дашком останньої вантажної комірки. Я швидко зазирнув усередину й побачив круглий білий ринг, зусібіч оточений похилими сталево-пластиковими трибунами. Угорі було підвішене численне освітлювальне обладнання, проте не було шпичастих сферичних приладів, які асоціювалися в мене з телеметрією. В центрі рингу хтось стояв на колінах і вручну виводив на маті якийсь малюнок. Коли ми його минали, він підняв погляд.
— Тематика, — пояснив Заріз, побачивши, куди я дивлюся. — Це щось означає арабською. Тема всіх боїв цього сезону — поліційні акції Протекторату. Сьогоднішня тема — Шарія. Мученики з «Правої руки Бога» проти піхоти Протекторату. В рукопашну, ніяких клинків більше десяти сантиметрів.
— Інакше кажучи, різанина, — сказала Ортеґа.
Синт знизав плечима.
— Публіка платить за те, чого хоче. Як я розумію, десятисантиметровим клинком можна завдати однозначно смертельної рани. Просто дуже важко. Кажуть, це справжнє випробування вправності. Сюди.
Ми спустилися крізь вузький східний люк у корпус корабля; в його тісноті довкола нас дзвінко відлунювали власні кроки.
— Як я розумію, спершу арени, — перекричав відлуння Заріз.
— Ні, спершу погляньмо на резервуари, — запропонувала Ортеґа.