Стременний недовірливо похитав головою:
— Не думаю. А де вона стоїть, ця ваша знаменита соколовська скриня? В казначействі, кажете?
— Ні. Вона тут, поряд.
— Як же вона сюди потрапила?
— Дуже просто, товаришу підполковник. Німці її вивезти хотіли. Вже навантажили… Ви, може, помітили — там, на розі, автобус стоїть з драконами. То це в тому самому автобусі… Ох, і важка! Ледве витягли…
— Цікаво, — сказав Стременний. — Невже й справді та сама скриня? Не віриться…
— Та сама, товаришу підполковник. — Соловйов для переконливості навіть приклав руку до серця. — Всі пізнають. Та ви самі подивіться! Чи спочатку накажете в казначейство?
Стременний, наче радячись, глянув на Громова і вийшов з машини.
— Гаразд… Подивимося, мабуть, спочатку казначейство, а потім і скриню, — сказав він. — Тільки швидше. Треба встигнути ще до вечора оглянути концтабір.
Розділ тридцять п'ятий
ЗНОВУ КОВАНА СКРИНЯ
Казначейство гітлерівці влаштували в тому ж триповерховому кам'яному будинку, де до війни перебувало міське відділення Державного банку.
Коли Стременний і Громов зайшли до операційного залу, перше, що вони побачили, був великий письмовий стіл, завалений купами грошей. Поруч стояв вартовий, а довкола — за сусідніми столами — штабні писарі лічили асигнації і тут же заносили підраховані суми у відомості.
Над касою висіло ще не зірване оголошення бургомістра: «Панове платники податків! Пам'ятайте, ваш обов'язок вносити податки у встановлені міським управлінням строки. Ті, хто ухиляється, розглядатимуться німецьким командуванням як саботажники, і будуть віддані до суду».
Соловйов бадьоро, злегка випнувши груди, йшов попереду Стременного. Він був дуже задоволений, що той відгукнувся на його запрошення оглянути казначейство. Що не кажи, а приємно показати начальству, як чітко організована в тебе справа і в якому бездоганному порядку обліковуються трофеї.
— Грошей купи! — високо підвівши світлі брови і оглянувши столи, сказав Морозов. — Скільки ж їх тут приблизно? — запитав він старого вусатого писаря.
Писар спритно робив свою справу — асигнації так і мелькали в його руках, — і стос туго перев'язаних шпагатом пачок ріс просто на очах.
— Та вже мільйон сімсот тисяч, — посміхнувся він, обв'язуючи шпагатом чергову пачку сотенних купюр. — А загалом не дуже багато — всього мільйонів п'ять-шість буде.
— Нічого собі — мало! — здивувався Морозов. — Та це ж цілий бюджет!
Громов обійшов навколо стола, взяв сотенний папірець в руки і пильно глянув на нього.
— Чи не здається вам підозрілим, — звернувся він до Стременного, — що тут так багато зовсім нових грошей?
— Що ти хочеш сказати, Артеме Даниловичу? — запитав Морозов і також взяв одну з новеньких асигнацій. — Думаєш, гроші фальшиві?
— Можливо.
— Думаєш, навмисне їх сюди підкинули?
— Це треба перевірити, — відповів Громов.
— Гм!.. — Морозов узяв у руки кілька асигнацій і, схиливши голову набік, наче милуючись, став їх розглядати.
— Що ж, влаштуємо експертизу, — запропонував Стременний. — Звичайно, так пускати їх в обіг не слід.
— Ніякої експертизи не треба, — сказав Морозов. — І так ясно — гроші фальшиві.
— Чому ти так впевнений, Сергію Пилиповичу? — повернувся до нього Громов.
— Та вже впевнений… Ану, поглянь ще раз, тільки уважно, і ти зразу переконаєшся.
Громов висмикнув з пачки одну асигнацію. Він крутив і так і сяк, дивився на світло, пробував папір пальцями. За його прикладом Стременний теж узяв одну сотенну, витягнув з кишені іншу й став порівнювати обидві асигнації. Так минуло кілька хвилин.
— Ні, — сказав нарешті Громов. — Нічого не бачу. Гроші як гроші!..
— Ну, а ти, Стременний, що скажеш?
— Що ж тут казати? Видай мені цими грішми зарплатню. — візьму без ніякого сумніву.
— Ех ви, експерти!.. Дайте-но сюди! — Морозов забрав у них асигнації і склав разом. — Дивіться!.. Бачите?.. Номери і серії на них однакові!.. На цьому папірці серія ВС 718223 і на другому теж. Я переглянув цілу пачку нових грошей — і всі з однаковими номерами…
— Ну й Сергій Пилипович! — вигукнув Громов. — Дивись, як це просто, га?.. І не здогадаєшся…
— Що ж нам з цими грішми робити? — заклопотано мовив Стременний.
— Спалити, звичайно, — сказав Громов, — а кілька кредиток пошлемо в Москву для вивчення…
— Вірно!.. Капітан! — Стременний покликав до себе капітана Соловйова, який в цей час складав міцно ув'язані пачки грошей у брезентовий мішок. — Перевірте гроші якнайуважніше. Якщо є справжні, відокремте їх.