— Злякався? — зло посміхнувся Юренєв.
— Ні, це справа не для мене. Я не маю права ризикувати. У мене ж малий син.
Михайло оглянувся, чи не підслухують їх конвойні.
— Це зрада, — тихо сказав він.
— Чому? — заперечив Олексій. — Кожен вільний діяти, як він хоче.
— Але ж за тобою йдуть люди! Що станеться з ними, подумав? Спочатку всіх умовляв, а тепер у кущі!.. Ні, так не вийде!..
Це було сказано так рішуче, з такою переконаністю в тому, що всякий відступ тепер не просто малодушність, а вже зрада, і такий жорстокий блиск був у темних очах, які дивилися не моргаючи, наче хотіли пронизати його, що Олексій мимоволі піддався, відчув себе винуватим. Ні, ні! Такі очі не можуть брехати!
— Ну, добре, — сказав він ніяково. — Я ще подумаю.
Коли б він тільки знав, що пережив за ці хвилини Юренєв! З такими муками зведена ним споруда раптом розсипалася. Адже найголовнішим в його планах було схопити Олексія Охотникова з його кресленням. Він давно простежив, де той ховає свій папір, і з поведінки Олексія зрозумів, що криється за цими, здавалося б, невинними лініями і рисочками. Він намітив уже навіть день втечі. Їх незабаром переганятимуть на сусідню ділянку, в село Кузнецовку. Для конвою партії полонених звичайно призначали двох-трьох солдатів. Адже виснаженим беззбройним людям тікати нікуди. При обговоренні плану дій Юренєв запропонував напасти в полі на конвойних, убити їх, забрати зброю і, розсипавшись на невеликі групи, по троє-четверо, самостійно пробиратися до фронту.
Звичайно, конвойні були б попереджені заздалегідь — вони почнуть стріляти. Тут же з-за горбів вискочить підмога. А подальше цікавило Юренєва лише з погляду його стосунків з Мейєром.
Саме цей непідробний страх і допоміг Юренєву ще раз ошукати Олексія.
Охотников відійшов і присів осторонь, зовсім спантеличений. Бракувало ще, щоб Юренєв став тепер ганьбити його ім'я. Тільки раз втратиш довір'я товаришів, і опинишся в цілковитій самотності, всі тебе зневажатимуть, до останньої години життя носитимеш тавро боягуза і негідника.
Раптом здалеку пролунав пронизливий голос поліцая:
— Встати!..
Це означало, що ділянку обходить якесь начальство і ув'язнені повинні його вітати.
Олексій оглянувся. Від сусіднього, вже майже закінченого дота до них простувала невелика група німецьких офіцерів.
Попереду ступав високий худорлявий полковник з пихатим, злим обличчям. Слухаючи начальника будівництва Шварцкопфа, коротенького кремезного чоловіка, він кидав на нього незадоволені погляди. Високого полковника Олексій знав добре — це був начальник гестапо Курт Мейєр. Кілька разів приїжджав він до них у табір, і завжди після цього порядки ставали ще суворішими.
— Сюди йде! — почув Олексій стривожений голос Єременка.
Юренєв стояв на високій купі землі, спершись на лопату. Мимоволі глянувши на нього, Олексій був вражений якоюсь особливою напруженістю, що спотворила його обличчя.
Юренєв дивився на Мейєра пильно, але без страху, немовби чекаючи чогось дуже важливого для себе.
Мейєр підійшов, мовчки кивнув усім, заглянув у яму, подивився на сусідні доти, наче перевіряв, чи вірно вони розміщені, а потім повернувся, щоб іти далі. Ні, Олексій не міг помилитися, він ясно бачив, як Мейєр перезирнувся коротко, але значуще з Юренєвим. Іншим часом він не надав би цьому ніякого значення, але тепер кожна дрібниця набирала значення доказу. Чому Юренєв, глянувши на Мейєра, злегка повів бровою? В нього такої звички не було. Чому Мейєр з усіх вибрав тільки його одного, щоб глянути якось особливо уважно?.. Тепер залишалося останнє: кого пошлють з бачком на кухню. Олексій з нетерпінням чекав обіднього часу. Якщо Юренєва, тоді весь ланцюг дістає останню ланку. Інших доказів уже не треба.
Коли, нарешті, прозвучав гонг, — три удари залізним молотком по великій снарядній гільзі, — сталося те, чого Олексій найменше сподівався: з бачком на кухню послали його самого. А Михайло Юренєв насмішкувато крикнув йому навздогін, щоб швидше повертався і не смів їсти по дорозі м'ясо, якщо воно буде в юшці.
І Олексій пішов… А коли він повернувся, в нього було таке щасливе обличчя, що всі мимоволі здивувалися. Невже він умудрився одержати подвійну порцію, обдуривши куховара? Це була мрія, якої нікому не щастило здійснити.
Тільки-но Олексій поставив бачок на землю, Юренєв швидко зняв кришку і заглянув у нього. Він був розчарований — юшки виявилося менше, ніж завжди, і навіть не пахло м'ясом.
— Чого радієш? — сердито зиркнув він на Олексія.
Але той вже знову дивився стримано і суворо.