Вернер був похмурий. Неприємності сипалися одна за одною. Вночі він одержав телеграму, що призначається начальником будівництва, а колишній начальник залишається в його розпорядженні. Звичайно, це справа рук Мейєра. його інтриги. Але нічого не зробиш, треба підкоритися. Єдина можливість швидше вибратися звідси — примусити всіх працювати з подвійною енергією. Нікому не потурати. Роботи не припинятимуться ні вдень, ні вночі. Нехай передохнуть усі, але він не затримається тут жодної зайвої хвилини.
Ріхард повів Вітю в цегляний будинок, що стояв у центрі села; там була кухня, де варили юшку для полонених.
Миколка ж, озброївшись ножем, взявся чистити картоплю.
Коли повернувся Ріхард, всю картоплю було акуратно складено в казанок і залито водою. Ординарець схвально кивнув головою, щось весело промовив і показав на двері. Миколка зрозумів, що він поки що не потрібен.
Хлопець вийшов на вулицю. Сніг, що йшов цілу ніч, розтанув, і тільки де-не-де вздовж тинів світилися білі смужки, наче там, розплатавшись, лежали зайці. За будинками у два ряди тяглися дротяні загородження. Від цього похмурий пейзаж села здавався ще сумнішим. На вулиці майже нікого не було; розбризкуючи чобітьми грязюку, пробіг німецький солдат, проїхала машина, переповнена людьми, — тут були і полонені, і мобілізовані жителі міста. Всі вони, потрапивши в табір, підлягали однаковому режиму.
Лише з кількох коминів курівся дим — це були будинки, в яких жили офіцери і поліцаї. Миколка вже знав, де містилася табірна кухня, і попростував туди, щоб подивитися, як влаштувався Вітя.
Саме тут і сталося те, чого він так прагнув і заради чого йшов назустріч усім небезпекам. Ще здалеку він побачив довгу чергу полонених. Кожен з них держав у руках невеликий залізний бачок. Один за одним вони пропихали порожні бачки у віконце кухні і зразу ж переходили до сусіднього віконця, щоб одержати бачок з юшкою і кількома шматками хліба, покладеними на кришку. Потім відходили, міцно тримаючи бачок обома руками і пильнуючи, щоб не посковзнутися і не впасти в липку грязюку, що розповзалася під ногами. Обережно і напружено переставляючи ноги, вони прямували до виходу із села.
Високий чоловік щойно одержав бачок і, відступивши на крок од віконця, мало не розхлюпав усе, що було в ньому. Миколка одразу впізнав цього чоловіка. Батько!
Миколка був уже досвідченим партизаном і тому не підбіг до нього і нічим не виказав своїх почуттів. Він зрозумів одне: йому треба наздогнати батька раніше, ніж той мине ворота табору. Поки батько йде селом, їхня зустріч може видатися випадковою, а за ворітьми вона вже приверне увагу охорони.
Миколка наддав ходи і перейшов на інший бік вулиці, щоб випередити батька, не підходячи до нього зовсім близько. Батько ступав повільно, несучи бачок, як дорогоцінність. Упади він зараз — десять чоловік, і без того виснажених, залишаться голодними на цілу добу. Краще йти помалу. І він йшов, щоразу обережно вибираючи місце, куди поставити ногу. Та, хоч як він старався, від слабості його хилитало з боку на бік.
Миколка бачив ці муки, йому до болю стало жаль батька, такого змарнілого і на вигляд старого. Ось, щоб трохи перепочити, батько поставив бачок біля тину і рукавом витер з обличчя піт.
Цієї хвилини Миколка наздогнав його.
— Тату! — тихо покликав він, не зупиняючись.
Батько повернув голову і судорожно схопився рукою за тин. Він дивився на Миколку радісно і здивовано, але в очах його майнула й велика тривога. Як міг Миколка опинитися в цьому заклятому місці?.. Що він тут робить?..
Миколка уповільнив крок, але в цей час попереду з'явилися два офіцери. Вони йшли повагом і нарешті зупинилися біля ближніх воріт. Розмова в них була довга, серйозна, і вони не поспішали розходитися.
При них Миколка не наважився підійти до батька. Він тільки моргнув, усміхнувся і, пройшовши ще кілька кроків, звернув у провулок.
Він довго дивився з-за тину, як батько йшов усе далі й далі…
Так, важко, дуже важко було сюди добутися, але ще важче виконати те, що наказав Колесник…
Розділ двадцять шостий
СЕКРЕТ КОВАНОЇ СКРИНІ
Микита Борзов уже кілька днів не знаходив собі місця. Зв'язковий доставив йому розпорядження Колесника будь-що добути відомості про укріпрайон. Але як це зробити? Борзов на власні очі бачив, що бургомістр, повернувшись з поїздки, вийняв карту з планшета і заховав її у свою скриню.