— Ви знаєте мого батька, — сказав, знизуючи плечима, молодий чоловік. — Він уявляє собі, що ніколи не кидав свого нормандського замку і що досі він французький поміщик і вельможа стародавнього роду. Зараз він приймає данину та щорічну присягу від своїх васалів і вважав би за непристойне урвати цю урочисту церемонію навіть заради самого губернатора. Коли вам цікаво подивитись на церемонію, то відійдіть сюди і дожидайтесь кінця. А вас, мадам, я зараз же проведу до моєї матері, якщо ви зробите ласку і підете за мною.
Видовище, принаймні для американців, було цілком незвичайне. Перед ґанком потрійним півколом стояли чоловіки, жінки й діти; перші — грубі й загорілі, другі — прості з вигляду, чисто вдягнені, з білими чепцями на голові і, нарешті, треті, діти, — з роззявленими ротами й витріщеними очима, принишклі від того, що бачили побожну шанобу старших. Серед них на високому різьбленому стільці випроставшись і непорушно сидів літній чоловік з надзвичайно урочистим виразом на обличчі. Це був вродливий мужчина, високий, широкоплечий, з виразним, крупними рисами чисто виголеного обличчя, глибокими зморшками, великим носом, який скидався на дзьоб, і густими, щетинястими бровами, що дугасто здіймалися майже до самого величезного парика, пишного й довгого, які носили у Франції в дні його молодості. На парику був надітий білий капелюх з червоним пером, граціозно загнутий з одного боку, а сам чоловік був одягнений у камзол з коричневого сукна, оздоблений сріблом на комірі й на рукавах, дуже гарний, хоча досить потертий і, очевидно, не один раз латаний. Камзол, чорні оксамитні штани до колін та високі, добре начищені чоботи — усе це разом складало такий костюм, якого де Катіна ніколи раніше не бачив у диких нетрях Канади.
За натовпу вийшов незграбний хлібороб і, ставши навколішки на маленький килимок, вклав свої руки в руки вельможі.
— Пане де Сен-Марі, пане де Сен-Марі, пане де Сен-Марі, — промовив він тричі підряд. — Приношу вам, з повинності, присягу на вірність за мій лен Хебер, що ним володію як васал вашої милості.
— Будь вірний, сину мій! Будь хоробрий і вірний! — урочисто промовив старий вельможа і раптом додав зовсім іншим тоном: — Якого біса несе там твоя дочка?
З юрби вийшла дівчина, несучи широкий і довгий кусок кори, на якому лежала купа риби.
— Це — ті одинадцяті рибини, які я присягою зобов'язаний віддавати вам, — шанобливо промовив той. — Тут їх сімдесят три, бо за цей місяць я впіймав вісімсот штук.
— Peste! — крикнув вельможа. — Чому це ти вирішив, Дюбуа, що я хочу зіпсувати здоров'я, з'ївши всі ці сімдесят три рибини? Хіба ти думаєш, що у моєї двірні, домашніх та інших членів дому тільки й діла, що їсти твою рибу? Надалі принось на виплату податку не більше як п'ять риб воднораз. Де дворецький? Тер'є! Віднеси рибу на склад, та гляди, щоб сморід не дійшов до блакитної кімнати або до покоїв пані.
Чоловік у дуже потертій чорній лівреї, вилинялій і полатаній, підійшов з великим бляшаним підносом і забрав купу піднесеної риби. Потім васали виходили один по одному, давали старозавітну присягу, і кожен з них залишав певний пай свого промислу на утримання сюзерена: хто — сніп пшениці, хто — мірку картоплі, деякі приносили оленячі та боброві шкури. Дворецький відносив принесене, аж поки вся данина була виплачена і чудна церемонія скінчилась. Коли поміщик підвівся зі свого місця, його син уже повернувся і, взявши за руку де Катіна, провів його крізь натовп.
— Батьку, — промовив він, — це мосьє де Катіна. Може, ви пам'ятаєте, що зустрічали його в Квебеку кілька років тому.
Вельможа вклонився з надзвичайно поблажливим виглядом і потис гвардійцеві руку.
— Дуже радий бачити в своїх володіннях як вас, так і ваших слуг…
— Це мої приятелі, мосьє, пан Амос Грін і капітан Ефраїм Саведж. Моя жінка теж зі мною, але ваш син був такий ласкавий, що вже одвів її до вашої дружини.
— Я радий… дуже радий! — промовив старик з витіюватим поклоном. — Я дуже добре пам'ятаю вас, мосьє, бо людей таких, як ви, не часто зустрінеш у цій країні. Пам'ятаю і батька вашого, ми разом билися з ним при Рокруа, хоч він служив тоді в піхоті, а я в червоних драгунах у Гріссо. У вас на гербі молоток на поперечині по блакитному тлу… а, згадав! Друга дочка вашого прадіда одружилася з небожем одного де ла Ну д'Андалі, що належав до молодшої парості нашого роду. Ласкаво просимо, родичу!