— Ірокезькі човни, — шепнув він. — Їх десять, і в кожному по вісім чоловік. Це другий загін, і теж пливе на північ.
— Чому ви думаєте, що це другий загін?
— Тому, що годиною раніше ми перейшли сліди першого.
Де Катіна дивувався з цього надзвичайного чоловіка, який чув уві сні і розпізнавав сліди там, де звичайне око не бачило й дерев. Дю Лю на одну мить затримався, уважно оглянув човни, потім раптом повернувся спиною до річки і знов заглибився в ліс. Подорожні пройшли близько двох миль, коли раптом піонер прикипів на місці, втягуючи носом повітря, як собака, почувши дичину.
— Смердить горілим деревом, — промовив він. — Десь, не далі як за милю від нас, по цей бік, горить огонь.
— Я теж чую горіле, — підтримав Амос. — Прокрадемось туди і глянемо на їх табір.
— Але будьте обережні, — зауважив дю Лю. — Від хрускоту гілок може залежати ваше життя.
Вони тепер ішли дуже помалу й обережно, поки зненацька між далекими деревами майнуло червоне полум'я вогнища. Посуваючись, як і попереду, між кущами, вони кружляли доти, аж поки знайшли таке місце, звідки могли спостерігати, не рискуючи, що їх помітять.
Кострище з сухих полін яскраво палало серед невеликої галявини. Вогненні язики здіймалися вгору, а сірий дим, ніби корона, завис над ними. Здавалося, то було якесь химерне дерево з сірою листяною кроною й вогненним стовбуром. Поблизу не було ні душі живої, і лише величезне кострище весело гуло й тріщало серед лісного безгоміння. Вони підповзали все ближче й ближче, але біля кострища не помічали ніякого руху, крім пориву вогню, не чули ніякого звуку, крім тріскотіння горящого гілля.
— Чи не підійти до нього? — пошепки промовив де Катіна.
Досвідчений старий піонер заперечливо похитав головою.
— Може, це пастка, — відповів він.
— Або покинутий табір.
— Ні, вогонь горить не більше як з годину.
— До того ж він занадто великий для таборного вогнища, — зауважив Амос.
— Чим же ви поясните це? — спитав дю Лю.
— Це — сигнал.
— Так, очевидно, ви маєте рацію. Це вогнище — небезпечний сусід, тому ходімо від нього, а потім повернемо просто до Сен-Марі.
Незабаром вогонь перетворився на блискучу крапку позаду розвідки, а потім і зовсім зник серед дерев. Дю Лю швидко йшов уперед і, нарешті, дійшов до краю галявини, залитої місячним сяйвом. Він тільки хотів обійти її, як раптом схопив де Катіна за плече, штовхнувши його в зарості сумахів; Амос зробив те саме з Ефраїмом Саведжем.
З протилежного боку галявини вийшов чоловік. Він перейшов її навскоси і попрямував до річки; ішов, зігнувшись майже вдвоє. Коли невідомий вийшов з-під тіні дерев, наші розвідники побачили індійського воїна в повному бойовому розфарбованні, у мокасинах, набедренному покрові, і. з мушкетом. За ним слідком ішов другий, потім третій, четвертий і т. д. Здавалось, увесь ліс був повен людей, і їм кінця немає. Вони всі рухались як тіні при світлі місяця, безмовно, однаково нахиляючись, пробігали галявину не зупиняючись і беззвучно, один за одним. Останнім ішов чоловік в обшитій хутром мисливській куртці і в шапці з пером на голові. Він прослизнув, як і інші. І всі зникли в пітьмі так же тихо, як і з'явились. Минуло хвилин п'ять перше, ніж дю Лю зважився вийти із засідки.
— Присягаюсь святою Анною! — прошепотів він. — Порахували ви їх?
— Триста дев'яносто шість, — відповів Амос.
— По-моєму, чотириста два.
— А ви думали, що їх тільки півтораста! — зауважив де Катіна.
— Ах, ви не розумієте. Це ж другий загін! Ті, що взяли блокгауз, повинні бути он там, бо їх слід іде між нами і річкою.
— Звичайно, це інші. Тут не було ні одного свіжого скальпа, — сказав Амос.
Дю Лю похвально глянув на молодого мисливця.
— Слово честі, — сказав він, я не знав, що ви, жителі, лісів, такі молодці. У вас є очі, мосьє, і, може, коли ви з задоволенням згадаєте, що саме Грейсолон дю Лю сказав вам це.
Амос спалахнув гордістю від слів цього чоловіка, ім'я якого шанували скрізь, де тільки купці або мисливці курили, сидячи коло табірного вогнища.
— Їх зібралось тепер, — повагом сказав дю Лю, — близько шести сот воїнів. Якщо ми не попередимо мешканців Сен-Марі, ці чорти зроблять їм пастку. Загони їхні стягуються і водою і сушею. До світанку кількість їх може дійти до тисячі воїнів. Наш обов'язок іти вперед, щоб вчасно попередити своїх.
— Він каже правду, — умовляв Амос Ефраїма. — Ні, самі ви вже нізащо не підете.