— Усе готово.
— Нашими гарматами ми перешкодимо їхнім човнам піднятися вгору, і тоді вночі можна буде відіслати жінок.
— Я так і гадав. Ви візьмете на себе захист північної сторони. Зараз ви можете прийти до мене з десятком людей, а якщо ірокези нападуть з другого місця, я прийду вам на поміч.
Стрілянина йшла безперестанку вздовж усього узлісся, і в повітрі дзижчали кулі. Ті, що нападали, були вправні стрільці, люди, які годувались від своїх рушниць і для яких тремтіння в руці чи поганий зір були те саме, що злидні й голод. Кожна розколина, кожна щілина були ціллю для пострілів, а піднята на рушниці шапка над частоколом була збита в одну мить. З другого боку, і оборонці були досвідчені в боротьбі з індійцями й спритні на всілякі штуки та способи, щоб оборонити себе й змусити ворога вийти з захистку. Вони стояли з боків бійниць, дивилися крізь шпари в огорожі і стріляли при першій змозі. Червона нога, яка стирчала прямо вгору з-за пня, свідчила, що, принаймні, одна куля влучила в ціль, — але, взагалі, цілити не було куди: тільки іскри та клуби диму вилітали з листя, і часом на одну мить мигтіли невиразні обриси постаті ірокеза, який швидко перебігав від одного стовбура до другого. Семеро з канадців були вже поранені, але тільки троє смертельно; інші четверо відважно стояли біля своїх бійниць, хоча один із них, поранений у щелепу, разом з кулями випльовував свої зуби в рушничний ствол. Там, де треба було швидко стріляти, жінки сиділи на землі в один ряд, кожна з блюдцем куль та кошиком пороху, і подавали рушниці стрільцям.
Спершу вся атака була спрямована на південну сторону, але в міру того, як до ірокезів підходили нові загони, лінія нападу розтягувалась все більше й більше, так що і вся східна сторона опинилась під пострілами, які поволі захоплювали й північ. Вся садиба була повита широким кільцем диму, крім того місця, де текла широка ріка. Біля протилежного берега мигтіли індійські човники; один із них з десятьма озброєними людьми спробував був перепливти річку, але вдало пущений з мідної гармати снаряд влучив у борт човна і пустив його на дно, а другий постріл картеччю лишив живими тільки чотирьох із плавців, високі чуби яких здіймались над водою, ніби спинні пливці якоїсь незвичайної риби. З боку суші де ла Ну заборонив стріляти з гармат, бо широкі амбразури притягували вогонь ворогів, і через те половину всіх поранених становили ті, що обслуговували гармати.
Старий вельможа походжав у своїх білих бриджах, з янтарною тростиною в руках, позаду закурених людей, постукуючи по табакерці, жартуючи. Він здавався значно менше заклопотаним, ніж під час гри в пікет.
— Ну, що ви думаєте, дю Лю?
— Справа дуже погана. Ми занадто швидко втрачаємо людей.
— Хіба можна сподіватись іншого, друже мій? Коли на таку маленьку місцинку спрямовано тисячу мушкетів, комусь же треба потерпати. Ах, бідолахо, і ти вже готовий!
Чоловік, що стояв коло нього, раптом з шумом упав і лежав нерухомо, уткнувшись обличчям в блюдо з сагою, яке принесли жінки з будинку. Дю Лю глянув на пораненого і потім озирнувся навкруги.
— Він — не на лінії бійниць, а йому влучило в плече, — скрикнув він. — Звідки взялась ця куля? Ах, присягаюсь святою Анною, гляньте-но сюди! — Він показав угору на хмарку диму, що оточувала верховіття високого дуба.
— Негідник цілить в огорожу згори. Але стовбур навряд чи досить товстий на цій висоті, щоб захистити його. Ну, бідоласі напевне вже не буде потрібен більше мушкет, хоча, я бачу, він цілить знову.
Де ла Ну поклав тростину відгорнув манжети, підняв рушницю забитого і вистрелив у воїна, що притаївся вгорі. З дерева упало два листки, на одну мить з'явилось червоне обличчя і, усміхаючись, глузливо крикнуло. Швидко, мов блискавка, дю Лю приклав мушкета до плеча і смикнув курок. Індієць зробив страшний стрибок і впав у густе листя. Потім гримнувся з висоти сімдесяти-вісімдесяти футів вниз на великий сук, з сильним шумом, і повис там, перегнувшись навпіл, наче червона ганчірка; чуб індійця звисав між ногами. Коли канадці побачили» це, захоплений крик вихопився з їх грудей, але його заглушило люте виття ірокезів.
— Він ворушиться. Він ще не вмер! — крикнув де ла Ну.
— Умру, — байдуже промовив старий піонер, закладаючи новий заряд у рушницю. — Ох, цей сірий капелюх завжди з'являється, коли у мене немає заряду.
— Я бачив у кущах капелюх з пером.
— Це — Фламандський Метис. Мені було б приємніше мати в руках тільки один його скальп, ніж скальпи сотні кращих його. воїнів.