— А чи нема тут якоїсь особливої причини? — вкинув Лашез. — Я запропонував би вашій величності спитати в цього чоловіка, як його звуть, що він робить і чому саме в його будинку розміщено на постій драгунів.
— Ви чуєте питання високошановного отця?
— Ваша величність, мене звуть Катіна, я торгую сукном і належу до протестантської церкви.
— Я так і думав! — скрикнув придворний сповідник.
— Це інша річ, — промовив Боссюет.
Король похитав головою, і обличчя його спохмурніло.
— Ви самі винні у всьому, і від вас залежить поправити справу.
— Як саме, ваша величність?
— Прийняти єдину істинну віру.
— Я вже належу до неї, ваша величність.
Король сердито тупнув ногою.
— Я бачу, що ви досить зухвалий єретик, — скипів він. — У всій Франції тільки одна церква — і саме та, до якої належу я. Якщо ви не член її, то не можете сподіватись на мою допомогу.
— Моя віра — віра моїх батька й діда, ваша величність.
— Якщо вони грішили, то це ще не дає вам права повторювати їх помилки. Мій дід теж стояв на хибному шляху, аж поки не відкрилися його очі.
— Але він благородно загладив свою помилку, — промурмотів єзуїт.
— Так ви не поможете мені, ваша величність?
— Поможіть спершу самі собі.
Старий гугенот з жестом розпачу підвівся з колін, а король рушив далі. Обидва сповідники йшли обабіч, нашіптуючи йому слова похвали.
— Ви вчинили благородно, ваша величність.
— Ви справді старший син церкви.
— Ви гідний наступник Святого Людовіка.
Але на обличчі в короля з'явився вираз людини, не зовсім задоволеної своїм вчинком.
— А ви не вважаєте, що до цих людей застосовують надто суворі заходи? — спитав він.
— Надто суворі? Ваша величність, ви помиляєтесь від надмірного милосердя.
— Я чув, що надзвичайно багато їх виїздить із моєї країни.
— Тим краще, ваша величність; чи може благословення боже перебувати над країною, де є такі уперті єретики?
— Ті, що зрадили бога, навряд чи можуть бути вірними підданцями короля, — зауважив Боссюет. — Могутність вашої величності тільки зросла б, якби вони не мали у ваших володіннях своїх храмів, як вони звуть свої єретичні кубла.
— Мій дід обіцяв їм свою охорону. Вам самим добре відомо, що вони перебувають під захистом Нантського едикту.
— Але ваша величність може змінити вчинене зло.
— Як саме?
— Скасувати едикт.
— І кинути в розкриті обійми моїх ворогів два мільйони кращих ремісників і хоробрих слуг Франції? Ні, ні, отче мій, сподіваюсь, я досить щиро ставлюся до нашої матері-церкви, але є деяка частина правди і в словах де Фронтенака про зло, що виникає від змішування справ цього світу з інтересами замогильного. Що скажете ви, Лувуа?
— При всій моїй пошані до церкви, ваша величність, не смію замовчати, що, мабуть, сам диявол нагородив цих людей дивовижним умінням та спритністю, завдяки чому вони — кращі робітники й купці королівства вашої величності. Не знаю, чим будемо ми поповнювати казну, коли втратимо таких справних платників податку. Уже й так багато з них покинули батьківщину, а з від'їздом припинились і їх справи. Якщо всі вони виїдуть з країни, то для нас це буде гірше за програну війну.
— Але, — зауважив Боссюет, — тільки розголоситься звістка по Франції, що така воля короля, ваша величність, можете бути певним, що навіть найгірші серед ваших підданих, з великої любові до вас, поспішать увійти в лоно святої церкви. Доки ж існує едикт, їм може здаватися, що король байдужий до цієї справи, і вони можуть залишатись при своїх помилках.
Король похитав головою.
— Це уперті люди, — заперечив він.
— Якби французькі єпископи дали в дар державі скарби своїх єпархій, — сказав Лувуа, лукаво поглянувши на Боссюета, — то ми, може, могли б існувати і без податків, одержуваних з гугенотів.
— Усе, чим володіє церква, до послуг короля, — коротко відповів Боссюет.
— Королівство з усім, що є в ньому, належить мені, — зауважив Людовік, коли вони увійшли у великий зал, де двір збирався після обідні, — але сподіваюсь, що мені ще не скоро доведеться вимагати від церкви її багатства.
— Сподіваємось, сір! — вимовили, мов луна, духовні особи.
— Але ми можемо припинити ці розмови до ради. Де Мансар? Я хочу глянути на його проекти нового флігеля в Марлі.
Він підійшов до бокового столу і через мить увесь заглибився в своє любиме заняття, розглядаючи грандіозні плани великого архітектора і з цікавістю розпитуючи про хід будування.
— Мені здається, вашій милості пощастило справити деяке враження на короля, — зауважив Лашез, відводячи Боссюета вбік.