— До шлюбу безперечно повинен пройти якийсь час, ваша величність… А ви будете неминуче зазнавати всяких неприємностей. Як можу я почувати себе щасливою, знаючи, що викликала стільки неприємностей для вас за цей довгий період?
— А нащо йому бути таким довгим, Франсуаза?
— Один день, який ви будете нещасні через мене, вже занадто довгий, ваша величність… Я з розпачем думаю про це; повірте, мені краще покинути вас.
— Ніколи! Ви не поїдете! Нащо вам ждати хоча «б один день, Франсуаза? Я готовий. Ви теж. Чому нам не повінчатися зараз же?
— Зараз же! О, ваша величність!
— Ми й повінчаємось. Така моя воля. Це мій наказ. Це моя відповідь тим, хто надумав керувати мною. Вони нічого не знатимуть, поки не відбудеться шлюб, а тоді подивимось, хто з них насмілиться поставитись без пошани до моєї дружини. Повінчаємось таємно, Франсуаза. Сьогодні ж уночі я пошлю за паризьким архієпископом, і, присягаюсь, хоча б уся Франція повстала проти цього, ми будемо чоловіком і жінкою до його від'їзду.
— Це ваша воля, ваша величність?
— Так, а по ваших очах я бачу, що й ваша. Не гаймо ж ні хвилини, Франсуаза. Яка щаслива думка! Це примусить замовкнути назавжди їхні язики. Вони дізнаються, коли вже все скінчиться, але не раніше. Ідіть до себе в кімнату, дорогий друже, найвірніша з жінок! Нова зустріч наша буде моментом початку нашого союзу, якого не зможуть порушити ні двір, ні все королівство.
Людовік весь тремтів від хвилювання, вирішивши це. Вираз сумніву й незадоволення зник з його обличчя, і він, усміхаючись, з блискучими очима, швидко ходив по кімнаті. Потім він торкнувся маленького золотого дзвіночка, на який з'явився камердинер короля Бонтан.
— Котра година, Бонтан?
— Скоро шість, ваша величність.
— Гм! — Король думав кілька хвилин. — Бонтан, ви знаєте, де капітан де Катіна?
— Він був у саду, ваша величність, але я чув, що він збирається виїздити вночі до Парижа.
— Він їде сам?
— З приятелем.
— Хто його приятель? Гвардійський офіцер?
— Ні, ваша величність; це чужинець з-за моря, як я чув, з Америки. Він уже кілька днів тут, і Катіна показував йому чудеса палацу вашої величності.
— Чужинець? Тим краще. Ідіть, Бонтан, і приведіть до мене їх обох.
— Сподіваюсь, що вони ще тут, ваша величність. Я перевірю.
Він вибіг з кабінету і через десять хвилин повернувся.
— Ну?
— Мені пощастило, ваша величність. Їм уже привели коней, і вони ставили ноги в стремена, коли я розшукав їх.
— Де ж вони?
— Дожидають наказів вашої величності в прийомній.
— Впустіть їх, Бонтан, і не допускайте сюди нікого, навіть міністра, аж поки вони не підуть від мене.
Аудієнція у короля входила в коло обов'язків де Катіна, але він з величезним здивованням вислухав від Бонтана» наказ привести з собою й приятеля. Він похапцем прошепотів молодому американцеві вказівки, як йому слід поводитись, що треба робити і чого уникати. Бонтан з'явився знову і привів їх до короля.
З почуттям цікавості, трохи змішаної зі страхом, Амос Грін, для якого губернатор Нью-Йорка Дуган був втіленням найвищої людської влади, входив тепер у кімнату наймогутнішого монарха християнського світу.
Розкішна обстановка прийомної, де йому довелось дожидати, оксамит, картини, позолота, юрба гарно вбраних придворних і пишних гвардійців — все це вплинуло на його уяву, і він ждав, що з'явиться якась велична, надзвичайна постать у мантії й короні. Коли ж погляд його впав на чепурну постать скромно вбраної людини з блискучими очима, на півголови нижчої від нього, Грін мимохіть оббіг поглядом усю кімнату, щоб переконатися, чи дійсно це король, чи один з тих численних придворних, які стояли між королем і зовнішнім світом. З шанобливого поклону свого супутника він здогадався, що це й є сам король. Грін поклонився і знову швидко випростався з гідністю простої людини, вихованої в школі природи.
— Добрий вечір, капітан де Катіна! — промовив король, приємно усміхнувшись. — Ваш приятель, я чув, чужоземець. Сподіваюсь, пане, ви побачили тут щось цікаве і варте уваги?
— Так, ваша величність, я оглянув ваше велике місто. Та й дивне ж воно! А приятель показав мені цей палац з його лісами й садами. Коли я повернусь до своєї країни, в мене багато чого знайдеться розповісти про те, що я бачив у вашій прекрасній країні.
— Ви розмовляєте по-французькому, а тим часом самі ви не з Канади?