— Щоб перехопити архієпископа?
— Ні, посланих по нього.
— О, чудово! Ви найкращий з братів! Коли вони не попадуть до Парижа, ми врятовані. Ідіть, біжіть, не гайте ні хвилини, мій добрий Шарль!
— Все це дуже добре, Франсуаза, але що нам робити з посланцями, коли впіймаємо їх? Мені здається, ми рискуємо головою. В усякому разі вони — гонці короля, і навряд чи нам вигідно проштрикнути їх шпагами.
— Ви так думаєте?
— Ми ніколи не добилися б прощення за це.
— Але згадайте: перше ніж розглянуть на суді цю справу, я поверну свій колишній вплив на короля.
— Усе це добре, сестро, проте, чи довго триватиме цей вплив? Що й казати, приємне життя, коли при першій зміні настрою фавора нам доведеться тікати з королівства! Ні, ні, Франсуаза; найбільше, на що ми «можемо рискнути, це затримати гонців.
— Але як і де?
— У мене є ідея. В замку маркіза де Монтеспань у Портілльяку.
— В замку мого чоловіка?
— Еге.
— Мого найлютішого ворога? О, Шарль, ви жартуєте!
— Навпаки, я ніколи не був такий серйозний, як у цю хвилину. Маркіз був учора в Парижі і ще не повернувся додому. Де його перстень з гербом?
Мадам де Монтеспань заходилась перегортати коштовності і вийняла перстень з вигравіруваним на ньому гербом.
— Це буде нам за ключ. Добряга Марсо, дворецький, побачивши його, віддасть у наше розпорядження всі в'язниці замку. Тут або ніде. Ні в якому іншому місці ми не можемо безпечно для себе тримати гонців.
— А коли повернеться мій чоловік?
— Ах, його трохи здивує присутність полонених. І шановному Марсо доведеться пережити кілька неприємних годин. Та це трапиться хіба через тиждень, а до того часу, сестричко, я певен, ви вже закінчите вашу кампанію. Ні слова більше, кожна хвилина надто дорога. Прощайте, Франсуаза! Ми не здамося без боротьби. Уночі пришлю сказати, як іде справа.
Він ніжно обняв сестру, поцілував і поспішно вийшов з кімнати.
Після від'їзду брата де Монтеспань, Франсуаза, стиснувши руки, цілі години тихо ходила по м'якому килиму. Очі її блищали, душа була повна ревності й ненависті до суперниці. Пробило десяту, одинадцяту, дванадцяту, а вона все ще ждала, мучилась від люті й нетерпіння, прислухаючись до кожного кроку, дожидаючи звістки. Нарешті це дожидання скінчилось. Ось швидка хода по коридору, стук у двері прийомної і шепіт її чорного негра. Вся тремтячи від нетерпіння, вона кинулась у передпокій і сама взяла записку від запорошеного вершника. На клаптику брудного паперу грубим почерком було написано лише кілька слів, але, коли вона побачила їх, краска знову спалахнула на її щоках, і усмішка заграла на тремтячих губах. Почерк був її брата; він писав:
«Архієпископ сьогодні вночі не приїде».
Розділ XV
ПІВНІЧНА МІСІЯ
Де Катіна добре розумів всю важливість покладеного на нього доручення. Збереження таємниці, якого зажадав від нього король, його збуджений стан і характер самого наказу, даного монархом, — усе це підтверджувало чутки, що ширились при дворі. Де Катіна добре знав незчисленні придворні інтриги й чвари, і він зрозумів, яких заходів треба вжити, виконуючи дане йому важливе доручення. А тому, діждавшись, коли потемніло, він звелів слузі-солдатові вивести двох коней до воріт саду, що були коло призначеного місця, розказавши йому кількома словами розположення двору. Йому здавалось, що ця нічна подорож може мати вплив на майбутню історію Франції.
— Мені подобається ваш король, — казав Амос Грін, — і я радий прислужитися йому. Я радий, що він знову збирається одружитись, хоча кожній жінці важкенько-таки буде наглядати за цим великим господарством.
Де Катіна усміхнувся з такого погляду свого приятеля на обов'язки королеви.
— Ви без зброї? — спитав він. — У вас немає ні шпаги, Ні пістолетів?
— Нема; коли вже не можна взяти рушниці, то нащо. морочитись з інструментами, якими я не мастак орудувати А чому ви питаєте про це?
— Нам може загрожувати небезпека.
— Яка?
— Багато хто хотів би перешкодити цьому шлюбові. Усі. перші особи держави настроєні проти нього. Якби їм удалося затримати нас, то й шлюб був би відкладений принаймні на добу.
— Але я думав, що це таємниця?
— Таємниць не буває при дворі. Дофін, брат і всі друзі їхні були б дуже раді побачити гонців у Сені, перше ніж їм удасться добутись до будинка архієпископа. Але хто це?
Перед ним, на доріжці, показалась дебела постать. Коли. вона наблизилась, кольорова лампочка, що спускалась з одного з дерев, освітила блакитний з сріблом мундир гвардійського офіцера. То був майор де Бріссак, однополчанин де Катіна.