— Занадто багато міркував ти, блукаючи цими лісами, — пробубонів Ефраїм Саведж, неспокійно вдивляючись у Гріна. — Гляди, хлопче, не постав надто великого паруса для свого судна і не довіряй занадто своєму розумові. Ти походиш від предків, які струсили порох Англії з ніг своїх, щоб не вклонитися Ваалові. Думай більше про те, що робиться навкруги, і не залітай надто високо. Але що це з стариком? Він сам не свій.
Старий купець, перегнувшись через поруччя, сумно дивився стомленими очима на сірий звивистий слід, який позначав дорогу в Париж. Адель піднялась на палубу і, не думаючи про майбутні тривоги й небезпеки, зогрівала худі похололі руки старика, нашіптуючи йому слова любові й розради. Вони допливли до того місця, де в тихій досі річці починав відчуватися прибій. Старий з жахом дивився на бушприт, що помалу здіймався в повітрі, і несамовито хапався за поруччя, ніби вони зникали з-під його рук.
— Все в руках божих, — шепотів він, — але, Адель, як страшно відчувати, що його рука» простягнута над нами.
— Ходімо зі мною, дядю, — промовив де Катіна, беручи старика під руку, — ви вже давно не відпочивали. Прошу тебе, Адель, іди спати, моя люба. Дорога була нелегка. Будь ласка, ідіть спати, — а коли прокинетесь — і Франція, і всі ваші тривоги будуть уже далеко.
Коли батько й дочка пішли з палуби, де Катіна підійшов до Амоса Гріна й капітана.
— Я радий, що умовив їх зійти вниз, Амос, — сказав він, — боюсь, що у нас будуть іще тривоги.
— Які?
— Он бачите сірувату смугу шляху, що йде вздовж південного берега річки? За останні півгодини я вже двічі бачив на ній силуети вершників, які мчали, ніби від погоні. Бачите, он там дзвіниці й дим… Це Гонфлер, і ті люди скакали туди. Тільки гінці короля можуть мчати так шалено в таку годину. О, гляньте, ось і третій!
На сірій смузі, що звивалася серед зелених луків, видно було темну пляму, яка рухалась надзвичайно швидко. Вона зникла за купою дерев і з'явилася знов, прямуючи до далекого міста. Капітан Саведж вийняв підзорну трубу і навів її на вершника.
— Е, е, — пробурчав він, ховаючи трубу. — Це солдат. Я бачу блиск піхов, що висять у нього з бакборта. Думаю, що вітер подужчає. З добрим норд-вестом ми скоро накиваємо п'ятами на Францію, а тепер кожна галера чи військове судно можуть швидко наздогнати нас.
Де Катіна, який погано говорив по-англійському і навчився розуміти цю мову в Америці, тривожно глянув на Амоса Гріна.
— Боюсь, що ми завдамо доброму капітанові неприємностей, — сказав він, — і що в нагороду за свою гостинність він може втратити заразом і вантаж і судно. Спитайте його, чи не схоче він висадити нас на північному березі. Маючи гроші, ми могли б пробратись у Нідерланди.
Ефраїм Саведж привітно й лагідно глянув на свого пасажира.
Молодий чоловіче, сказав він я бачу, ви трохи розумієте мою мову Скажу вам відверто, мене важко налякати. Кожен, хто плавав зі мною, підтвердить вам це. Я тільки міцніше стисну румпель і держу свій курс. Розумієте?
Де Катіна ствердливо кивнув головою, хоч, правду сказати, він не дуже зрозумів метафори моряка.
— Ми підходимо до цього міста і хвилин через десять будемо знати нашу долю. А тим часом послухайте-но пригоду, що покаже вам з якою людиною доведеться вам плавати. Ця пригода трапилась десять років тому, коли я ходив на «Швидкому», бригантині в шістдесят тони, між Бостоном і Джемстоуком; на південь я возив лісовий матеріал, звірячі шкури та хутра, а на північ тютюн і патоку. Одного разу вночі коли дув досить сильний південний вітер, суденце налетіло на риф миль за дві на схід від миса Чай пробило собі таку діру в дні, наче нас посадовили на. дзвіницю однієї з отих гонфлерських церков, і пішло на дно. Гаразд. Другого ранку я полоскався в хвилях, маючи перед очима землю й тримаючись за уламок реї, і не бачив ніде ні товаришів, ні слідів бідолашної бригантини. Я не дуже змерз, бо була ще рання осінь, і я міг висунутися з води на три чверті тулуба, але мене мучили голод і спрага, тіло було як побите. Підтягнув я тугіше пояс, проспівав гімн і став оглядатися навкруги — чи не побачу чого. Ну і побачив… дещо не дуже радісне. Кроків за п'ять від мене з'явилась величезна потвора, завбільшки майже з той уламок реї, на якому я тримався. Що й казати, дуже приємно бовтатись ногами у воді, коли така гадина ладна вчепитися тобі в п'яти.