Тим часом Ефраїм Саведж наказав вивести нагору двох полонених, захоплених ним у Гонфлері. Вони стояли тепер на палубі з комічним виглядом, скривившись і мружачи очі від денного світла після пітьми в трюмі.
— Дуже жалкую про те, що сталось, капітан, — сказав Ефраїм Саведж, — але, бачите, треба було або вам поплавати з нами, або нам лишитись у вас в гостях. А мене ждуть у Бостоні, і, справді, я не міг баритися.
Офіцер-француз знизав плечима і оглянувся навкруги з витягнутою фізіономією. І він, і його капрал дуже мучилися від морської хвороби, в обох був нещасний вигляд, як у кожного француза, що вперше бачить, як зникає з очей дорога батьківщина.
— Як ви хочете, пливти з нами чи повернутись у Францію?
— Повернутись назад, якщо я тільки зможу знайти дорогу. О, я повинен повернутись у Францію вже хоч би для того, щоб поговорити з цим дурнем гарматником.
— Ну ми ж вилили відро води на його фітіль і заряд, то, виходить, він і не винен. Але, бачите, Франція там, — он там, де туманно.
— Бачу, бачу. Ах, якби моя нога знову торкнулась цієї землі.
Тут у нас є човен, можете взяти його.
— Боже мій, яке щастя! Човен, капрал Лемуан! Рушаймо не гаючи ні хвилини!
— Але перш за все вам необхідні деякі речі. Господи, боже мій! Та чи можна ж їхати так у дорогу! Містер Томлінсон, спустіть-но в човен барило з водою, м'яса й сухарів. Гірам Джефферсон, принесіть пару весел. Пливти вам не близько, а вітер прямо в обличчя, проте погода прекрасна, і ви можете сподіватись, що будете на місці завтра надвечір.
Скоро французам дали необхідні припаси, і вони відчалили, причому з палуби «Золотого жезла» махали капелюхами і кричали їм услід «щасливої дороги» Корабель знов зробив поворот і поплив на захід. Ще кілька годин було видно човен, який все меншав на гребенях хвиль; нарешті він зник остаточно в тумані, і з ним для емігрантів порвалось останнє кільце, яке зв'язувало їх із Старим Світом, покинутим навіки.
Тим часом, поки це все діялось, чоловічок, що лежав непритомний під мачтою, звів повіки, переривчасто зітхнув і потім розплющив очі зовсім. Шкіра на його обличчі щільно обтягувала кістки і скидалась на старий пергамент, а руки й ноги стирчали з одежі і, здавалось, належали схудлій хворобливій дитині. Одначе, хоч і кволий він був, погляд великих чорний очей, якими він оглянув усе навколо, виявляв гідність і силу.
Старик Катіна вийшов на палубу. Побачивши хворого й помітивши його одяг, він кинувся до незнайомого, побожно підняв його голову і поклав собі на плече.
— Він один із вірних! — скрикнув старик. — Це наш пастир! О, тепер дійсно буде благословенна наша путь!
Але незнайомий заперечливо похитав головою з лагідною усмішкою на губах.
— Боюсь, що мені не доведеться продовжувати її з вами, — стиха промовив він, — бо бог кличе мене в більш далеку дорогу. Я чув його поклик і готовий. Я дійсно священик храма в Ізіньї. Коли ми довідались про наказ нечестивого короля, то я і двоє вірних з їхнім немовлям пустилися в море, сподіваючись добратися до берегів Англії. Але в перший же день налетіла хвиля, знесла весла і все, що було з нами в човні — хліб, барило з водою, — і у нас лишилась тільки надія на ласку Всевишнього. Потім він почав закликати нас до себе, одного по одному, спершу дитину, далі жінку і, нарешті, чоловіка. Цілий зостався лише я, та й то почуваю, що настає неминуча година. Але ви теж з істинно віруючих; скажіть, чи не можу я стати вам чимсь у пригоді перед смертю?
Купець похитав головою, але раптом у голові несподівано майнула якась думка, і він з радісним обличчям підбіг до Амоса Гріна й шепнув йому на вухо кілька слів. Той засміявся і підійшов до капітана.
— І давно пора, — суворо зауважив Ефраїм Саведж.
Пошепотівшись, вони пішли до де Катіна. Він аж підскочив з радості, і очі його заблищали захватом. Потім вони спустилися вниз у каюту до Аделі; та здригнулась і почервоніла, одвернувши своє миле личко, і почала розгублено пригладжувати руками волосся, як звичайно кожна жінка в момент напруженої радості. Але треба було поспішати, бо навіть тут, у безлюдному морі, щохвилини міг з'явитися хтось великий і перешкодити їх намірові. Через кілька хвилин цей благородний чоловік і чиста дівчина уже стояли навколішках рука в руці перед умираючим священиком; той благословив їх кволим рухом схудлої руки і прошепотів слова, що з'єднували молодих навіки.