— Що таке?
— Ви нічого не чули?
— Ні.
— Я ладен заприсягтися, що почув чийсь голос.
— Неможливо Ми всі тут.
— Значить, це почулося мені.
Капітан Ефраїм пройшов до відкритого на море краю печери і обвів очима океан. Вітер зовсім ущух, і море простяглось на захід гладеньке й пустинне. Тільки поблизу того місця, де потонув «Золотий жезл», виднівся якийсь довгий чорний брус..
— Ми, мабуть, на шляху яких-небудь кораблів, — замислено промовив капітан. — Тут можуть бути рибалки, що ловлять тріску й оселедці. Втім, я думаю, тут занадто південно для них. Але ми, мабуть, миль за двісті від «Королівського порту» в Аркадії, якраз на лінії, по якій іде торгівля із св. Лаврентія. Коли б у мене було три гірських сосни, Амос, та сотня аршинів міцної парусини, я видерся б на вершину цієї штуки і приладнав би такі мачти з парусами, що ми з крижиною вскочили б прямісінько в Бостонську затоку Там я розламав би її, продав, та ще й нажився б трохи Вона важка, стара посудина, а все ж, якби підігнати її ураганом, могла б зробити вузол-другий на годину. Але що з тобою, Амос?
Молодий мисливець стояв, настороживши вуха, нагнувши голову і дивлячись убік з виглядом людини, яка напружено прислухається до чогось. Він тільки що хотів відповісти, як раптом де Катіна скрикнув, показуючи в глиб печери.
— Гляньте на розколину!
Вона поширшала ще на фут, відколи її оглядали, і була вже не розколиною, а цілою розпадиною чи проходом.
— Ходімо туди, — сказав капітан.
— Та тільки ж те й буде, що вийдемо на другий бік гори.
— Подивимось який краєвид звідти.
Капітан пройшов наперед, інші йшли слідком Між високими крижаними стінами, з яких, дзюркочучи, стікали струмочки, було дуже темно, над головами виднілась лише вузька, звивиста смужка блакитного неба.
Навпомацки, спотикаючись, вони помалу посувались уперед. Раптом прохід поширшав, і вони опинилися на великій крижаній площадці. Тут, у центрі, гора утворювала рівну западину, і з країв площадки здіймались високі крижані кручі, оточуючи її.
З трьох боків крижані стіни були досить круті, але з четвертого здіймались похило і від безнастанного розтавання були пориті тисячами рівчачків і горбочків, по яких відважній людині не важко було видряпатись нагору.
Усі троє зараз же почали видиратись на гору і через хвилину стояли недалеко від її вершини, на сімдесят футів від рівня моря. Звідси відкривався краєвид миль на п'ятдесят. На всьому цьому обширі не було й ознаки якогось судна, тільки сонце блищало, відбиваючись у хвилях.
Капітан Ефраїм свиснув.
— Не щастить нам, — зауважив він.
Амос Грін здивовано озирався навкруги.
— Не розумію, — промовив він. — Я ладен був заприсягтись… Боже мій! Чуєте?
В ранковому повітрі ясно пролунали звуки військової труби. З криком здивовання всі троє вилізли нагору і заглянули через край.
Під самісінькою горою стояв великий корабель. Вони побачили перед собою сніжно-білу палубу, обставлену мідними гарматами і заповнену матросами. На кормі йшло військове навчання невеликого загону солдатів; звідти й лунали звуки труби, що так несподівано вразили слух утікачів. Доки вони не опинились на краю гори, не тільки не було їм видно вершечків мачт на кораблі, але й бажані сусіди не могли їх побачити. А тепер з вигуків і криків було ясно, що їх помітили на кораблі.
Утікачі не гаяли ні хвилини. Сковзаючись і спотикаючись, спустилися вони по мокрому крижаному схилу і з криками добігли крізь розколину до печери, де товариші їхні теж були здивовані звуками труби, що залунали під час їх невеселого сніданку. Кілька хапливих слів — і пробитий баркас спустили на воду, поскидали в нього все майно і знов попливли. Обійшовши льодовий виступ гори, мандрівники опинились біля корми прекрасного корвета, з бортів якого на них дивилися привітні обличчя, а вгорі маяв величезний білий прапор, прикрашений золотими ліліями Франції. За кілька хвилин човен їхній втягли на палубу «Св. Хрістофора», військового корабля, який віз маркіза де Денонвіля, нового генерал-губернатора Канади, на місце його служби.
Розділ XXVIII
КВЕБЕКСЬКА ГАВАНЬ
Потерпілі катастрофу опинились на кораблі в досить чудному товаристві. «Св. Хрістофор» відплив з Ла-Рошель три тижні тому в супроводі чотирьох маленьких суден, з п'ятьма сотнями солдатів, яких посилали на підмогу переселенцям на річці св. Лаврентія. Але в океані судна розгубились, і губернатор їхав далі сам, сподіваючись зустрітися і іншими коло гирла річки. З ним була рота Керсійського полку, його штаб, С.-Валльє, новий єпископ Канади, три монахи, п'ять єзуїтів, що вирядились у небезпечну місію до ірокезів, з півдесятка дам, які їхали до своїх чоловіків, дві монахині-урсулінки, десять чи дванадцять авантюрників, що сподівались поліпшити свої справи за морем, і двадцять анжуйських селянських дівчат, які мали надію знайти собі там женихів, що спокусилися б на їх придане — простирадла, горщик, олов'яні тарілки та казан, якими король обдаровував своїх смиренних опікуваних.